— Сісі вбила власну матір, — повторив Бовуар. — Навіщо?
— Через гроші, — припустила Лакост, яка мала час на роздуми. — Вона збиралася зустрітися з американськими покупцями, сподіваючись продати їм свою філософію. Вона продала б лі біен і заробила купу грошей.
— Але то, мабуть, була лише її фантазія, — зауважив Лем’є.
— Можливо, але поки вона в це вірила, більше нічого не мало значення. Угода з американцями щодо лі біен вирішувала все.
— А потім з’являється п’яна торбешниця, яка виявляється її матір’ю, — кивнув Ґамаш, — і ретельно вибудувана філософія життя Сісі опиняється під загрозою. Щось мало померти: або її мрія, або її мати. Для неї вибір був очевидним. — Ґамаш поглянув на скриньку, яку тримав у руках, і вкотре перевернув її.
В KLM.
Навіщо Ел збирала ці букви? Він відкрив скриньку, і провів вказівним пальцем по вирізаних великих літерах. С, В, К, L і М.
Ґамаш повільно закрив скриньку й поставив її на стіл, дивлячись перед собою в порожнечу. Потім підвівся й закрокував кімнатою. Опустивши голову й заклавши за спину руки, він проходив коло за колом, рухаючись розміреним, неквапливим кроком.
За кілька хвилин він зупинився.
Він отримав відповідь.
Розділ тридцять третій
— Мадам Лонґпре! — Підвівшись, старший інспектор вклонився тендітній жінці, що стояла перед ним.
— Мсьє Ґамаш! — Вона злегка кивнула й сіла на стілець, який він підсунув.
— Що вам замовити?
— Еспресо, s’il vous plaît.
Вони удвох сиділи в бістро за столиком трохи збоку від каміна. Була десята ранку наступного дня. Село накрив снігопад. Це було одне з не дуже рідкісних, але все ж таки надзвичайних метеорологічних явищ, які трапляються у Квебеку взимку: йшов сніг і водночас світило сонце. Ґамаш виглянув у вікно і здивувався. Ніжні й крихкі сніжинки кружляли в повітрі й м’яко падали на Три Сосни, виблискуючи рожевими, блакитними й зеленими промінцями на деревах і одязі селян, що прогулювалися селом.
Принесли каву.
— Ви вже оговталися від пожежі? — запитала жінка. Ем була там разом із Матінкою і навіть Кей. Усю ніч вони роздавали змерзлим волонтерам бутерброди, гарячі напої, розносили ковдри. Вони всі були виснажені, і Ґамаш вирішив відкласти розмову з Емілі до наступного ранку.
— Жахлива ніч, — промовив Ґамаш. — Одна з найгірших на моїй пам’яті.
— Хто там загинув?
— Чоловік на ім’я Сол Петров. — Ґамаш зачекав на реакцію Ем. Була лише ввічлива зацікавленість. — Фотограф. Він знімав Сісі.
— Навіщо?
— Для каталогу. Сісі планувала зустрітися з американською компанією в надії зацікавити їх своїм проектом. Вона хотіла стати гуру стилю, хоча її прагнення, схоже, вийшли за межі стилю.
— Щось на кшталт універсального магазину, — зауважила Ем. — Вона була готова відновити вас зсередини і ззовні.
— Сісі де Пуатьє мріяла про велике, це точно, — погодився Ґамаш. — Ви казали, що зустрічалися із Сісі кілька разів, але чи були ви знайомі з її сім’єю? З чоловіком і донькою?
— В обличчя знала, та не розмовляла з ними. Звісно, бачила їх на керлінгу після Різдва.
— Я так розумію, на службі напередодні Різдва в тутешній церкві теж.
— C’est vrai.[135] — Ем усміхнулася цьому спогаду. — Ця дочка всіх обхитрила.
— Як це? — Ґамаш був неабияк здивований, почувши таку характеристику.
— О, не в підступному сенсі. Не як її мати. Хоча й Сісі не була такою хитрою, як їй хотілося б вірити, її було наскрізь видно. Ні, Крі була сором’язливою, замкнутою. Ніколи не дивилася в очі. Але в неї виявився найчарівніший голос. У нас аж перехопило подих, коли ми почули її спів.
Емілі згадала різдвяну службу в переповненій каплиці. Тоді вона подивилася на Крі й побачила, як змінилася дівчина. Радість зробила її прекрасною.
— Вона була схожа на Девіда, коли той грав Чайковського.
А потім та сцена біля церкви.
— Про що ви думаєте? — тихо запитав Ґамаш, помітивши стурбований вираз на обличчі Ем.
— Після служби ми стояли на вулиці. Сісі була з другого боку церкви. Звідти стежка йде прямо до їхнього будинку. Ми не бачили її, але чули. А ще був дуже дивний звук. — Емілі стиснула губи, намагаючись пригадати його. — Схоже на стукіт кігтів Анрі об дерев’яну підлогу, коли я забуваю їх підстригати. Цокання, тільки гучніше.
— Гадаю, я можу розкрити вам цю таємницю, — сказав Ґамаш. — То, напевне, були її чоботи. Вона купила собі на Різдво чобітки зі шкури тюленят. Із металевими кігтями на підошвах.