Вона відчула щось до Бовуара тієї ночі, коли доглядала його, а потім наступного ранку, коли вони разом снідали. Вона не закохалася, звісно. Просто якось заспокоїлася. Відчула полегшення, ніби тягар, який вона несла і про який навіть не підозрювала, упав з її плечей.
А потім пожежа та її безглузда ідея зайти в будівлю. Ще одна причина ненавидіти дурного дядька Сола. Авжеж, то його провина. Усе, що сталося погане в їхній сім’ї, було наслідком його вчинків. Він був трухлим дуплом у родинному дереві.
Вона того не варта. Слова ошпарили її, мов окріп. Вона спочатку не усвідомила, наскільки серйозним був той опік. Так завжди відбувається. Ти ніби німієш. Але з часом усе стало зрозуміло. Вона була глибоко поранена.
Розмова з Ґамашем була для неї цікавою. І навіть корисною. Принаймні вона зрозуміла, що має робити. Вона взяла свій мобільний телефон і набрала номер. Відповів чоловік. Судячи зі звуків у слухавці, він також цього вечора дивився хокей.
— У мене до тебе питання, — сказав Ґамаш, зміною свого тону настороживши Рейн-Марі. — Чи правильно я вчинив з Арно?
Серце Рейн-Марі стиснулося, коли вона почула запитання Армана. Тільки вона знала ціну, яку йому довелося заплатити за своє рішення. На людях він тримався хоробро і впевнено. Ні Жан Ґі, ні Мішель Бребо, ні навіть їхні найкращі друзі не знали, через які муки він пройшов. А вона знала.
— Чому ти питаєш зараз?
— Через цю справу. Вона стала чимось більшим, ніж просто вбивством. Якимось чином вона стосується віри.
— Кожне вбивство, яке ти розслідував, було пов’язане з вірою. У що вірить убивця. У що віриш ти.
Це було правдою. Ми є тим, у що ми віримо. І єдиним випадком, коли він серйозно ризикував зрадити те, у що вірив, була справа Арно.
— Може, треба було дати їм померти?
І знову те саме питання. Чим керувався він у справі Арно? Власним его? Гординею? Упевненістю в тому, що він має рацію, а всі інші помиляються?
Ґамаш пам’ятав ту майже безмовну й поспішну нараду у штаб-квартирі Сюрте. Рішення дозволити офіцерам покінчити життя самогубством заради блага підрозділу. Він пам’ятав, як висловився проти, як його не підтримали. А потім він пішов. Він досі відчував докори сумління, згадуючи, що сталося далі. Він узявся за справу в Муттон Бей, якнайдалі від штаб-квартири. Там він міг обміркувати все на свіжу голову. Проте він завжди знав, що має робити.
А рибалка не залишив йому жодних сумнівів.
Ґамаш сів у літак і повернувся до Монреалю.
Для поїздки на Абітібі Арно вибрав вихідні. Ґамаш подолав довгий шлях. І що ближче він під’їжджав, то більше псувалася погода. Насувався перший шторм тієї зими, наглий і немилосердний. Ґамаш заблукав і застряг.
Але він молився та поволі додавав газу. Нарешті шини зчепилися з поверхнею дороги, і машина поїхала назад тим самим шляхом, яким приїхала. Назад на головну дорогу. На правильну дорогу. Він знайшов хатину і прибув якраз вчасно.
Коли Ґамаш увійшов, Арно завагався, а потім кинувся до пістолета. І в ту ж мить, коли чоловік рвонув уперед, Ґамаш зрозумів його справжній намір. Арно збирався зникнути, щойно його підлеглі здійснять самогубство. Ґамаш стрибком подолав відстань до пістолета Арно й вихопив його першим. І раптом все було скінчено. Трьох чоловіків відвезли назад до Монреалю, щоб вони постали перед судом. Судом, якого ніхто не хотів, окрім Армана Ґамаша.
Процес набув великого розголосу й розколов на два табори не лише Сюрте, а всю спільноту. Багато хто звинувачував Ґамаша. Він зробив немислиме. Він виставив на світ брудну білизну.
Ґамаш знав, що це станеться, і саме тому він вагався. Утратити повагу колег — жахлива річ. Стати вигнанцем було дуже важко.
— Ну, а впаде — то так, як впав Люцифер… — прошепотів Ґамаш.
— Без вороття, — закінчила цитату Рейн-Марі. — Ти настільки великий, Армане, що про твоє падіння ходять легенди?
Він коротко розсміявся.