Тепер Емілі Лонґпре згорнулася калачиком в обіймах Ґаса, у теплі й безпеці. Неймовірно щаслива, вона слухала, як Девід грає скрипковий концерт Чайковського ре мажор. Ем була вдома.
— Мадам Меєр прийшла до тями, якщо хочете, можете поговорити з нею.
— Із радістю. — Ґамаш рушив коридором слідом за лікарем.
— Ще одне, — сказав лікар, коли вони підійшли до дверей. — Мадам Меєр щось постійно повторює. Можливо, ви її зрозумієте?
— Намасте, — озвався Бовуар. — Це привітання, означає «Бог у мені вітає Бога в тобі». — Ґамаш здивовано обернувся до нього. — Я читав про це.
— Ні, я знаю, що таке «намасте», — сказав лікар, відчиняючи двері.
Ґамаш повернувся до Бовуара.
— Щодо інуїтських чобіт. Емілі Лонґпре не згадувала про них у своєму листі. Вона не знала про них, доки я не сказав їй, та навіть тоді вона не надала цьому значення.
Ґамаш зник у палаті Беатріс Меєр.
Бовуар стояв на порозі палати, сам. Що там казав шеф? І тут його осяяло. Як і інуїти, Три Грації намагалися вбити себе, щоб урятувати іншого. Справжнього вбивцю.
Вони не вбивали Сісі. Це зробив хтось інший.
Зсередини кімнати він почув голос Беатріс Меєр. — До біса Папу!
І знову Бовуар під’їжджав до цього будинку. Коли він натиснув на гальма, автівку занесло, наче їй теж не дуже хотілося зупинятися.
Старий будинок Гедлі був у майже повній темряві, доріжка до вхідних дверей була нерозчищена, не було видно жодних слідів. Отже, за цілий день ніхто не входив і не виходив.
— Викликати підмогу?
— Ні. Гадаю, він не здивується, побачивши нас. Можливо, він навіть відчує полегшення.
— Досі не розумію, чому Сісі вийшла за нього заміж, — пробурмотів Бовуар, дивлячись на зачинені двері.
— Через його ім’я, — сказав Ґамаш. — Цю відповідь мені підказала Ніколь.
— І як вона це з’ясувала?
— Вона нічого не з’ясовувала, утім дала підказку. Ніколь сказала, що пішла у вогонь, щоб врятувати Сола Петрова. І все через його ім’я. У неї був дядько Сол, і її сім’я відчуває колективну провину за тих родичів, які загинули у Чехословаччині. Включно з дядьком Солом. Її вчинок ґрунтувався на інстинктах. Він не був раціональним.
— А що з того, що вона робить, має сенс?
Ґамаш зупинився на півдорозі й повернувся до Бовуара.
— Усе має сенс. Не варто її недооцінювати, Жане Ґі. — Він виразно поглянув на молодого чоловіка, а потім продовжив: — Уся ця справа була про віру й силу слова. Сісі де Пуатьє вийшла заміж за єдиного чоловіка, за якого, на її думку, вона могла вийти — за рівного їй члена королівської родини. Улюбленим сином Елеонори Аквітанської був Richard Coeur de Lion. Piчард Левове Серце. Річард Лайон[149].
— Її привабило ім’я, а не чоловік?
— Таке часто трапляється. Якщо тобі подобається хтось на ім’я Роджер, раптом починаєш відчувати прихильність до всіх Роджерів.
Бовуар пирхнув. Він не міг пригадати, щоб коли-небудь відчував прихильність, і крапка.
— І навпаки, — продовжував Ґамаш. — Якщо ти терпіти не можеш Жоржа, то, швидше за все, тобі не сподобається жоден Жорж, принаймні спочатку. Я знаю це з власного досвіду. Пишатися немає чим, але так буває. Один із моїх найкращих друзів — суперінтендант Бребо. Кожного разу, коли я зустрічаю чоловіка на ім’я Мішель, я згадую свого друга, і Мішель мені одразу подобається.
— Вам усі одразу подобаються. Це не рахується. Наведіть мені приклад людини, яка вам несимпатична.
— Гаразд. Сюзанна. Сюзанна в молодших класах часто мене ображала.
— Невже ображала? — Обличчя Бовуара зморщилося від сміху.
— Дуже сильно ображала.
— І що вона робила? Штрикала вас ножем?
— Вона дражнила мене. Чотири роки. Вона переслідувала мене коридорами, «крізь склепіння років, заплутаними стежками моєї власної пам’яті».
— Але ж останні слова — то цитата, чи не так? — дорікнув йому Бовуар.
— Боюся, що так. «Небесний гончак»[150]. І, можливо, так воно й було. Вона навчила мене, що словом можна ранити, іноді навіть убити. А іноді зцілити.
Вони підійшли до дверей, подзвонили, і їм відчинили.
— Мсьє Лайон, — сказав Бовуар, переступаючи поріг. — Нам треба поговорити.
Ґамаш опустився на коліна біля Крі. Фіолетовий купальник перетискав її руки й ноги.
— Хто про неї подбає? — непокоївся Лайон. — Із нею буде все гаразд без мене?
150
«Небесний гончак» (англ. The Hound of Heaven) — відома містична поема англійського поета Френсіса Томпсона (1859–1907).