Кілька слідчих відділу вбивств здригнулися.
— Буквально, — сказав Бовуар. — Більшість людей у таких випадках гинуть через високовольтні дроти. Це працівники гідроелектростанцій або технічні працівники, або ж люди, які випадково доторкнулися до одного з таких дротів. Дроти зриває буревієм, вони падають і… пуф! Смерть настає миттєво.
Бовуар зробив паузу. Тут Арман Ґамаш нахилився вперед. Він знав Жана Ґі Бовуара достатньо добре, щоб розуміти: той не вдавався до театральних ефектів. Навіть зневажав їх. Однак від коротких пауз він отримував неабияке задоволення. Вони майже завжди його видавали. Подібно до брехуна, який прочищає горло перед тим, як збрехати про щось важливе, або гравця у покер, який потирає носа, Бовуар транслював важливу новину після драматичної паузи.
— Докторці Гарріс не траплялася смерть від низької напруги вже більше ніж десять років. Автоматика поклала цьому край. Вона каже, що це майже неможливо.
Тепер уся увага була прикута до Бовуара. Навіть техніки, поглинуті своєю роботою хвилину тому, сповільнили темп і зупинилися, щоб послухати.
Майже неможливе вбивство.
Пончики й кава повиснули в повітрі на півдорозі до рота, фотографії лежали на столі, дихання, здавалося, зупинилося,
— Майже, — повторив Бовуар. — Щоб це спрацювало, мали зійтися разом кілька обставин. Сісі де Пуатьє повинна була стояти в калюжі. Посеред замерзлого озера за мінус десяти за Цельсієм вона мала стояти у воді. Вона мусила доторкнутися до чогось під напругою голими руками. Голими руками. — Він підняв руки вгору, наче команді відділу вбивств треба було нагадати, який вигляд мають руки. — Знову ж таки, на морозі вона повинна була зняти рукавички. Потім вона мусила доторкнутися до єдиної у всій місцині речі, що була під напругою. Але навіть цього було недостатньо. Струм повинен був пройти через її тіло і через ноги в калюжу. Погляньте на свої ноги.
Усі дивилися на нього.
— Ноги, ноги. Подивіться на свої ноги.
Усі обличчя пірнули під стіл, окрім Бовуара. Арман Ґамаш нахилився і подивився на свої черевики. Верх був нейлоновий, а всередині були шари тінсулейту та повсті.
— Подивіться на підошви, — досадував Бовуар.
Усі знову нахилилися.
— Ну?
— Вони гумові, — сказала агентка Ізабель Лакост. Судячи з її кмітливого обличчя, Бовуар зрозумів, що вона второпала. — Гума лита й рифлена, щоб не ковзати по льоду чи снігу. Б’юся об заклад, у нас у всіх гумові підошви.
Усі погодилися.
— У тому й річ! — вигукнув Бовуар, ледве стримуючись. — Нам доведеться обдзвонити всіх, щоб підтвердити, але б’юся об заклад, що в Квебеку не продається жодного черевика без гумової підошви. Це був останній пункт і, можливо, найнеймовірніший у низці неймовірних обставин. Якби Сісі де Пуатьє носила черевики з гумовими чи навіть шкіряними підошвами, вона б не загинула. Вона вхопилася за щось металеве. Метал проводить електрику. Земля проводить електрику. Наші тіла проводять електрику. За словами докторки Гарріс, електричний струм подібний до живої істоти. Він відчайдушно намагається вижити. Він переходить з однієї форми в іншу, крізь метал, крізь тіло в землю. І дорогою він проходить крізь серце. А серце генерує власні електричні імпульси. Дивовижно, чи не так? Докторка Гарріс пояснила мені. Якщо електричний струм проходить безпосередньо через тіло, йому потрібно лише кілька секунд, щоб вплинути на серце. Він порушує нормальний ритм і викликає… — Він звірився зі своїми записами, — фібриляцію.
— Ось чому використовують електрифіковані електроди, щоб запустити серце, — сказала Лакост.
— І для чого імплантують кардіостимулятори. Насправді це просто батарейки, які передають серцю електричний імпульс, — погодився Бовуар, захоплений темою й тим, що має справу з фактами. — Коли Сісі торкнулася металу, її серце було вражене за лічені секунди.
— Але, — заговорив Арман Ґамаш, і всі погляди звернулися до нього, — мадам де Пуатьє мала бути заземленою.
У кімнаті запанувала тиша. На цей час вже потеплішало, та Ґамаша все одно проймав озноб. Він подивився на Бовуара і зрозумів, що це ще не все.
Бовуар засунув руку до сумки, що висіла в нього на боці, витягнув і поставив на стіл пару черевиків.
Перед ними стояло взуття Сісі де Пуатьє, виготовлене з найбілішої, найтоншої шкіри дитинчат тюленів. А на підошві, там, де у всіх інших була б гума, слідчі побачили крихітні кігтики.
Бовуар перевернув один із черевиків на бік, щоб було видно підошву. Скручені, обвуглені, кігті мали карикатурний вигляд і виявилися металевими шипами, що стирчали зі шкіряної підметки.