— Я не вірю в Бога, а от щодо привидів я не впевнений. Відчуваєте запах?
— Це ладан.
— Здається, мене від нього нудить.
Ґамаш повернувся до задньої стіни. Угорі гарним каліграфічним почерком було написано: «Віднайдіть спокій». Назва центру мадам Меєр. За збігом обставин, таку саму назву мали бізнес і книжка Сісі.
Віднайдіть спокій.
За іронією долі, жодній із жінок, наскільки він міг судити, спокій був не властивий.
Під назвою на стіні виднівся інший напис. Щоб розгледіти його, старший інспектор підійшов ближче — сонце зайшло, і кімната була ледь-ледь освітлена. Та щойно він наблизився до стіни, з’явилася Матінка. У неї за спиною розвівався її пурпуровий балахон, а пасма рудого волосся полум’яніли, наче вогняне торнадо.
— Ласкаво прошу! Ви прийшли на заняття на п’яту?
— Ні, мадам. — Ґамаш усміхнувся. — Ми прийшли побачитися з вами та попросити вашої допомоги.
Матінка здавалася настороженою. Схоже, вона звикла чекати на пастки, як не справжні, то уявні.
— Для мене очевидно, що ви надзвичайно чутлива жінка. Ви бачите й відчуваєте те, чого не помічають інші. Не прийміть це за зухвалість, будь ласка.
— Думаю, що моя інтуїція розвинена не більше, ніж у будь-кого іншого, — зауважила вона. — У всякому разі, мені пощастило мати змогу попрацювати над собою. Можливо, тому, що я потребувала цього більше за інших. — Вона всміхнулася до Ґамаша, ігноруючи Бовуара.
— Просвітлені завжди говорять про це останніми, — сказав Ґамаш. — Ми хотіли поговорити з вами наодинці, мадам, сподіваючись на вашу допомогу. Нам потрібна ваша прониклива думка про мадам де Пуатьє.
— Я не дуже добре її знала.
— Але вам це й не потрібно було, чи не так? Ви вчитель, ви бачите так багато людей з усіх верств суспільства. Ви, мабуть, знаєте їх краще, ніж вони самі себе знають.
— Я намагаюся нікому не давати оцінок, старший інспекторе.
— Мова не про оцінку, мадам, а про розуміння.
— Я гадаю, що Сісі де Пуатье дуже страждала. — Матінка підвела їх до купи подушок і вказала на одну з них. Ґамаш приземлився на подушку, пролетівши майже третину шляху й мало не перекинувшись. Бовуар вирішив не ризикувати. До того ж, на його думку, пропонувати слідчому з розслідування вбивств замість стільця подушку було насмішкою і навіть приниженням.
Матінка приземлилася в центрі малинової подушки із вправністю десантника. Зважаючи на її зріст, їй не довелося довго падати.
— На мою думку, вона заблукана душа. Якби її не вбили і якби їй стало смирення попросити мене, гадаю, я могла б їй допомогти.
Бовуару здалося, що його зараз знудить.
— Знаєте, вона заходила сюди одного разу. Я зустріла її зі щирим серцем, бо думала, що вона прийшла по напуття. Але я помилялася.
— Чого вона хотіла?
— Гадки не маю. — Матінка видавалася по-справжньому спантеличеною, і Бовуар подумав, що вперше за всю розмову вона була відвертою. — Я увійшла, а вона стояла там і поправляла світлини. — Матінка вказала на фотографії в рамках на стіні та на кілька знімків на своєрідному вівтарі.
— Вона торкалася всього в кімнаті. Усе пересунула.
— Як саме?
— Підрівняла все, ніби під лінійку. Коли заняття закінчуються, учні просто розкидають подушки по кутках, як бачите. Мені це подобається. На те воля Божа, де попадають подушки. Я не люблю втручатися.
Бовуара накрила чергова хвиля нудоти.
— Але Сісі, схоже, не могла увійти до жодної кімнати, щоб усе не обмацати й не підрівняти. Було видно, що це вкрай нерозвинена особа. Не залишила жодного простору для духу. Усі подушки акуратно поскладала в ряд уздовж стіни, усі світлини ідеально вирівняла — і комар носа не підточить.
— Навіщо вона приходила сюди? — запитав Ґамаш.
— Я не знаю. Коли вона побачила мене, то злякалася, ніби я застукала її за чимось поганим. Коли вона пішла, я роззирнулася, щоб перевірити, чи нічого не пропало — вона мала якийсь винуватий вигляд і намагалася приховати це за агресією. Дуже типово.
— Типово для чого? — запитав Ґамаш.
Питання, здавалося, загнало Матінку в глухий кут, і Бовуар подумав, що вона не звикла до розпитувань.
— Ну, для нещасних людей, звісно, — відрізала вона за мить. — У мене склалося враження, що вона чогось шукає, і я не маю на увазі просвітлення. Думаю, вона оманливо вважала, ніби вже досягла його. Але менш просвітлену людину було б важко знайти.
— Дуже проникливо з вашого боку, — сказав Ґамаш.
Матінка пильно подивилася на старшого інспектора, підозрюючи в його словах сарказм.