— Чому ви думаєте, що вона вважала себе просвітленою?
— Ви читали її книжку? Самі чванливість і самовдоволення. У неї не було ні духовного стрижня, ні справжніх переконань. Вона хапалася за першу-ліпшу філософію. Трохи того, трохи цього. Вона вимостила собі вибоїстий і брудний духовний шлях. Це нагадувало мені Франкенштейна. Вона канібалізувала різноманітні релігії й вірування та придумала цю лі біен.
Матінка явно воліла вжити інше слово: «лайно».
— Їй бракувало гармонії.
Матінка підняла руки і розвела їх мовби в обіймах; складки її пурпурового каптана спадали й надавали їй певної схожості з портретом епохи Відродження, написаним не дуже вправним художником.
— Розкажіть мені про лі біен, — сказав Ґамаш.
— Це якось пов’язано з утриманням емоцій всередині. Вона, здається, вважала, що емоції лежать в основі всіх наших проблем, тож хитрість полягала в тому, щоб не показувати їх, а найкраще — не відчувати.
— А що таке власне лі біен — стародавнє вчення, як дзен?
— Лі біен? Ніколи про нього не чула. Наскільки мені відомо, вона його вигадала.
Ґамаша, який читав книжку Сісі де Пуатьє, насторожило, що Матінка, описавши все надзвичайно точно, залишила поза увагою деякі суттєві моменти. Наприклад, про кульку лі біен — основу філософії Сісі де Пуатьє і єдине, що перейшло до неї у спадок від давно померлої матері. Вона досить докладно розповіла про це в книжці, і, на думку Ґамаша, з усієї розповіді ця історія була єдиною насправді значущою для неї. Було схоже на те, ніби Сісі дійсно отримала цей дар від своєї матері і знала про його цінність, але не розуміла, наскільки й чим він цінний. Тому й вигадала навколо цього ціле вчення.
Сісі перетворила кулю лі біен на щось святе. А тепер вони ніде не могли її знайти. Агенти обшукали її будинок у кварталі Нотр-Дам де Ґрейс у Монреалі. Вони не виявили там нічого, окрім бажання покинути ту антисептичну атмосферу. Агенти так само обшукали старий будинок Гедлі, і теж марно.
Звісно, він міг помилятися, і кулі лі біен ніколи не існувало. Можливо, Матінка мала рацію, і цю різдвяну прикрасу Сісі теж вигадала.
— Хіба там не було щось про світло? — запитав він, гадаючи, що на це відповість Матінка.
— Ну, так, але тут усе ще більш заплутано. Вона, здається, вважала, що все світле або біле було духовним, а такі кольори, як червоний або синій, несли в собі зло. Вона навіть дійшла до того, що приписала кожному кольору емоцію. Червоний — то гнів, синій — депресія, жовтий — боягузтво чи страх, щось таке. Я пам’ятаю одне — то було не вчення, а якась химера. Я не знаю, чи вірила вона в нього сама, але згідно з ідеєю, яку вона пропагувала, що ти світліший і біліший, то краще.
— Вона була расисткою?
Матінка завагалася. Ґамашеві здавалося, що вона прагнула виставити Сісі в найгіршому світлі, і назвати расисткою означало б дати померлій дуже погану характеристику. Проте треба віддати Матінці належне, вона цього не зробила.
— Я так не думаю. Гадаю, вона говорила про внутрішній світ. Емоції та почуття. Її концепція полягала в тому, що, стримуючи та врівноважуючи всі свої емоції, ми самі сповнюємося гармонією.
— Що вона мала на увазі під врівноваженням?
— Ви, мабуть, пам’ятаєте уроки природознавства? Насправді Сісі доволі добре розумілася на природознавчих предметах, що, на мою думку, було дуже небезпечним. Вона брала дещицю наукової істини чи окремий факт, а потім, спотворюючи до невпізнання, розвивала навколо них свою теорію. Наука вчить, що білий колір — це поєднання усіх кольорів. Якщо ви змішаєте їх усі, то отримаєте білий; тоді як чорний — це відсутність будь-якого кольору. Отже, згідно з ученням Сісі, якщо емоції втілюють кольори, а ви емоційні — злі, сумні, ревниві тощо — то один колір домінує, і ви незбалансовані. Ідея полягає в тому, щоб досягти білого кольору. Урівноважити всі кольори, усі емоції.
Бовуар чув лише бла-бла-бла. Він уже давно перестав прислуховуватися до розмови і втупився у плакат з індійським краєвидом, намагаючись уявити, що стоїть на голій горі поруч із чоловіком у набедренику. Що завгодно, аби не філософія.
— Чи мала вона рацію?
Просте запитання приголомшило Матінку.
— Ні, вона не мала рації. Її переконання були смішними й образливими. Вона радила людям проковтнути свої емоції. Якщо хтось дослухається до того, що вона написала у своїй книжці, це призведе до серйозних психічних захворювань. Вона була божевільною.
Матінка зробила глибокий вдих і спробувала відновити власну рівновагу.