— І все ж, — доброзичливим тоном продовжував Ґамаш, — хіба це не те, чого часто навчають у медитації? Я не про відсутність емоцій чи їх придушення. Я про вміння керувати своїми емоціями й не дозволяти їм брати над вами гору. Хіба однією з дисциплін медитації не є робота з чакрами?
— Так, справді, але це інше. Я сама навчаю методу медитації чакр. Я навчилася цього від нього. — Вона вказала на плакат, на якому себе уявляв Бовуар. — В Індії. Це метод досягнення рівноваги, внутрішньої і зовнішньої гармонії. Людський організм має сім енергетичних центрів, розташованих від маківки голови до, перепрошую, вашого інтимного місця. Кожна з чакр має свій колір, і коли вони відрегульовані, людина врівноважена. Якщо вам цікаво, приходьте до мене на заняття. Власне, одне з них ось-ось почнеться.
Матінка Бі хитнулася вперед і встала з подушки. Ґамаш теж підвівся, але не так граційно. Вона перевальцем попрямувала до дверей, кваплячи їх вийти. Ґамаш зупинився і придивився до напису на стіні:
«Віднайдіть спокій і пізнайте, що Я — Бог».
— Прекрасні слова, — сказав він. — Десь я вже це чув.
Матінка на мить завагалася, перш ніж відповісти. Чи то йому здалося?
— Це з Ісаї.
— Ваш центр називається «Віднайдіть спокій». Ви взяли назву звідти? — Він кивнув у бік стіни.
— Так. Я трохи збентежена тим, що на моїх стінах висить по суті християнський вислів, але це інклюзивна громада. Люди, які приходять сюди займатися йогою та медитувати, вірять у різні речі. Деякі з них християни, деякі іудеї, інші — послідовники Будди, хтось більше схиляється до індуїстських учень. Ми беремо з кожної віри те, що має сенс. Ми не догматики.
Ґамаш зауважив, що стосовно себе вона говорила про еклектику як про чесноту, тоді як з боку Сісі вважала це безглуздям.
— Утім, Ісая — це Старий Заповіт, тож ви не попалися на християнський гачок, — усміхнувся Ґамаш. — А чому ви обрали саме цей вислів?
— Насправді він дуже близький до буддійської віри в те, що знайти Бога можна лише тоді, коли ви стримані та спокійні, — пояснила Матінка. — Це чудова думка.
— Так і є, — щиро погодився Ґамаш. — Стримані та спокійні. — Він відвернувся від стіни й подивився в очі літній жінці, що стояла поруч із ним. — І вгамовані.
— І вгамовані, старший інспекторе, — майже не вагаючись, погодилась Матінка.
— Merci, Madame.
Ґамаш поклав міцну руку на плече Бовуара і повів його до дверей. Бовуар навіть не потурбувався застебнути пальто. Він вискочив за двері і пірнув у холодний вечір, ніби в крижаний гірський потік. Щойно холодне повітря потрапило в легені, він закашлявся, та йому було байдуже. Він нарешті приходив до тями.
— Дай мені ключі. — Ґамаш простягнув руку. Бовуар, не заперечуючи, кинув їх шефові на долоню. — З тобою все гаразд?
Він допоміг інспектору сісти на пасажирське сидіння.
— Я в порядку. Та ця жінка й це місце…
Він обмахнув втомленою рукою навколо голови. Його все ще нудило, але він сподівався, що протримається, поки вони повернуться до готелю. Йому не вдалося.
За п’ять хвилин вони стояли на узбіччі дороги. Ґамаш підтримував голову Бовуара, а той блював, кашляв і проклинав Матінку Бі та її нудотний спокій, що викликав клаустрофобію.
Розділ двадцятий
— Зі мною все буде гаразд. — Бовуар був схожий на смерть.
— Аякже, — сказав Ґамаш, практично на руках доправляючи інспектора сходами до спальні в його готельному номері. Він допоміг Бовуару роздягнутися, набрав йому ванну, і врешті-решт, чистий і зігрітий, Бовуар улігся у великому зручному ліжку з м’якими фланелевими простирадлами та ковдрою з гагачого пуху. Ґамаш збив подушки та вкрив його до самого підборіддя, хіба що не підіткнув ковдру. Він поставив тацю з чаєм і крекерами так, щоб Бовуар міг легко до неї дотягнутися.
Ноги Бовуара лежали на грілці, обгорнутій чохлом. Замерзлі ступні зігрівалися, тепло повільно розливалося по тремтячому тілу. Бовуар ніколи не почувався таким хворим і таким заспокоєним.
— Краще?
Бовуар кивнув, намагаючись не цокотіти зубами. Ґамаш поклав свою величезну прохолодну долоню на лоб юнака і на якусь мить затримав, дивлячись в очі, що блищали в лихоманці.
— Принести тобі ще одну грілку?
— Так, будь ласка.
Бовуар почувався хворим трирічним хлопчиком, який благально дивиться на свого сильного та надійного батька. Ґамаш повернувся з другою грілкою за кілька хвилин.
— Вона наслала на мене прокляття, — сказав Бовуар, згортаючись калачиком навколо грілки, і не переймаючись тим, що тепер уже схожий на маленьку дівчинку.