— Але моя дружина має запитання.
— У вас є дружина? Хтось погодився вийти за вас заміж?
— Так, і на той момент вона була майже твереза. Її цікавить, що означає слово «СУПЕР» у заголовку.
— Я не здивована, що твоя дружина поняття не має, що означає «супер». Напевно, вона так само не знає, що означають слова «щаслива» або «розсудлива».
— Вона бібліотекарка і з власного досвіду знає: коли люди використовують великі літери, кожна літера щось означає. Ваша книжка називається «Я — СУПЕР», де слово «супер» пишеться великими літерами.
— У вашої дружини таки є мізки. Вона перша, хто це помітив або принаймні поцікавився. «СУПЕР» означає «Стерво Уперте, Пихате, Егоїстичне та Роздратоване». Я — СУПЕР.
— Влучна характеристика, — погодився Ґамаш.
Агент Робер Лем’є перейшов на повільну смугу, дозволивши маніяку, що їхав за ним автострадою на швидкості 140 кілометрів на годину, обігнати його. Якби він був у настрої, то почепив би мигалку на дах і погнався б за психом, але його думки були зайняті іншим.
Він був упевнений, що добре попрацював у Монреалі. Він переконав поліцейського художника зробити малюнок. Він відвідав автовокзал та місію «Стара пивоварня». Він зумів просунутися вперед у справі Елль, яку Ґамаш, здається, волів тримати в таємниці.
Він зробив про це запис у своєму нотатнику.
Агент Лем’є досягнув того, чого хотів і що йому було потрібно. Він був майже впевнений, що старший інспектор Ґамаш йому довіряє. І це було ключовим. Від того, чи вдасться йому завоювати довіру Ґамаша, залежало дуже багато.
— Пам’ятаю, єдиною людиною, яка не сиділа на місці під час матчу з керлінгу, був той фотограф, — розповідала Мирна за кілька хвилин.
Щойно вона повернулася, Пітер і Клара винесли обід, щоб гості могли поїсти. Ґамаш ненадовго відвів Мирну вбік, і вона погодилася, що у Крі серйозні проблеми. Вони домовилися зустрітися наступного дня, щоб усе обговорити. Обід уже стояв на пересувних столиках у вітальні. Клара мала рацію. На вигляд страва була схожою на неапетитну мішанину з недоїдків із різдвяного столу, проте смак був неймовірний. Картопляне пюре, смажена індичка, підлива і горошок — усе парувало в запіканці. На журнальному столику стояли миски зі свіжим хлібом і зеленим салатом. А навколо, мов голодна акула, сновигала Люсі.
— Фотограф з’являвся скрізь, — підтвердила Клара, беручи шматок хліба і намазуючи його маслом. — Але він фотографував тільки Сісі.
— Його для цього й найняли. А де були ви всі? — запитав Ґамаш. Він зробив ковток червоного вина і уважно слухав, що говорили присутні.
— На трибунах, поруч з Олів’є, — відповіла Рут.
— Я сиділа між Мирною і Ґабрі, — згадувала Клара, — а Пітер був на майданчику.
— Річард Лайон сидів поруч зі мною, — сказала Мирна.
— Він нікуди не відходив? — запитав Ґамаш.
— Ні, точно. Я б помітила, якби він пішов. Я весь час відчувала тепло від його тіла. А як щодо Кей Томпсон? — Мирна поглянула на інших. — Вона сиділа поруч із Сісі. Вона напевне щось бачила.
Усі кивнули та очікувально подивилися на Ґамаша. Він похитав головою.
— Я говорив із нею сьогодні. Вона каже, що нічого не бачила. Зрозуміла, що щось негаразд, лише коли Сісі закричала.
— Я не чула крику, — зауважила Рут.
— Ніхто не чув, — сказав Ґамаш. — Його заглушив галас на трибунах, який зчинили глядачі, коли Матінка «очищала дім».
— А, точно, — пригадав Пітер. — Усі аплодували.
— А як щодо Крі? — запитав Ґамаш. — Хтось її бачив?
Повисла тиша.
Ґамаш знову був вражений, уявляючи, наскільки важко, мабуть, було Крі. Вона тримала в собі всі свої почуття, увесь свій біль. Вона несла в собі величезний тягар і при цьому залишалася невидимою. Жодна людина її не бачила. Він знав, що найгірший з усіх можливих станів — це той, коли тебе ніхто ніколи не помічає.
— У вас є Біблія? — запитав Ґамаш у Клари. — Старий Заповіт, якщо є. Англійською, будь ласка.
Вони підійшли до книжкової шафи, і Клара нарешті знайшла її.
— Можна я поверну її завтра?
— Можете повернути її наступного року, якщо хочете. Не пам’ятаю, коли я востаннє читала Старий Заповіт, — сказала Клара.
— Востаннє? — перепитав Пітер.
— Чи вперше, — зі сміхом зізналася Клара.
— Хочете подивитися фільм зараз? — запитав Пітер.
— Дуже хочу, — відповів Ґамаш.
Пітер простягнув руку, щоб узяти касету зі столу у вітальні, та Ґамаш зупинив його.