— Ну, навіть якщо ти й підхопив грип, ми в безпеці, — прокоментувала Рут. — Шанси, що він перейде з Ґабрі на людину, мізерні.
— Сука.
— Шльондра.
— То хто за ним доглядає? — запитав Ґамаш, роздумуючи, чи не варто йому збиратися.
— Агентка Ніколь з’явилася і зняла номер. Навіть сама заплатила за нього пожмаканими купюрами. Принаймні вона пообіцяла, що подбає про нього.
Ґамаш сподівався, що Бовуар досі непритомний.
Бовуару снився кошмар. У лихоманці йому привиділося, що він у ліжку з агенткою Ніколь. Його знову почало нудити.
— Я тут, — звернувся до нього досить приємний жіночий голос.
Якимось чином кошик для сміття піднявся в повітря і опинився прямо під його ротом. Він нахилився й напружився. Проте його шлунок був уже порожнім, блювати було нічим.
Коли він знову впав на вологі простирадла, у нього з’явилося дивне відчуття, ніби йому на лоб поклали прохолодну ганчірку, а обличчя і рот витерли дочиста.
Жан Ґі Бовуар знову поринув у міцний сон.
— Я приніс десерт. — Ґабрі показав на картонну коробку на прилавку. — Торт із шоколадною помадкою.
— Знаєш, мені здається, ти починаєш мені подобатися, — сказала Рут.
— Бачу, гею до снаги великі зміни! — Він усміхнувся і почав розгортати торт.
— Я зроблю каву, — сказала Мирна.
Ґамаш зібрав зі столу посуд і пустив у раковині теплу воду. Вимивши тарілки й передавши їх Кларі, яка стояла з рушником напоготові, він подивився крізь замерзле вікно на вогні Трьох Сосен і замислився про фільм. «Лев узимку». Він пригадав персонажів, сюжет, деякі репліки із найзапекліших сварок між Елеонорою та Генріхом. Це був фільм про владу і кохання — спотворені, викривлені і безглуздо втрачені.
Але чому цей фільм був таким важливим для Сісі? І чи важливо це для розслідування?
— Кава буде готова за кілька хвилин, — повідомила Клара, вішаючи вологий рушник на спинку стільця.
Кімната вже наповнилася густими ароматами свіжозвареної кави та насиченого шоколаду.
— Покажете мені свою майстерню? — запитав Ґамаш у Клари, сподіваючись відійти від торта якнайдалі й подолати спокусу встромити в нього палець. — Адже я так і не бачив ваших робіт.
Вони попрямували через кухню до навстіж відчинених дверей майстерні Клари. Розташована поруч майстерня Пітера була зачинена.
— То на випадок, якщо муза надумає втекти, — пояснила Клара.
Ґамаш із розумінням кивнув. Він пройшов до центру великої, захаращеної студії Клари й завмер.
У студії скрізь були розстелені шматки брезенту, а в повітрі затишно пахло олійною фарбою, акрилом і полотном. В одному кутку стояло старе, потерте крісло, а стоси журналів про мистецтво слугували столом, на якому стояла брудна чашка з-під кави. Ґамаш неквапливо повернувся й зупинився, втупившись у стіну, на якій висіли три картини.
Він підійшов ближче.
— Це Кей Томпсон, — сказав він.
— Угадали. — Клара підійшла до нього. — А це Матінка. — Вона вказала на наступну роботу. Портрет Емілі я продала докторці Гарріс, але подивіться сюди. — Вона повернулася до протилежної стіни, де висіло величезне полотно. — Усі троє.
Ґамаш став перед зображенням трьох літніх жінок, їхні руки сплелися в дивний спосіб, і складалося враження, ніби вони заколисують одна одну.
Це була напрочуд складна робота, із нашаруваннями світлин, живопису і навіть якимись написами. Посередині була зображена Ем: вона різко відкинулася на спинку крісла й безтямно сміялася, а двоє інших жінок підтримували її і теж сміялися. Клара відтворила особисту мить в житті жінок, їх щемливу близькість. Вона закарбувала їхню дружбу і взаємозалежність. Вона оспівувала любов і турботу, яка виходила за межі приємних спільних обідів і привітань на дні народження. Ґамашеві здавалося, що він зазирає в душу кожної з них, і це проникнення в три душі водночас було майже нестерпним.
— Я називаю цю картину «Три Грації», — сказала Клара.
— Бездоганно, — прошепотів Ґамаш.
— Матінка — Віра, Ем — Надія, а Кей — Милосердя. Мені набридло бачити Грацій завжди гарними й молодими. Я вважаю, що мудрість приходить із віком, життям і болем. І розумінням того, що має значення.
— Картина закінчена? Здається, ніби ви залишили місце ще для когось.
— Ви дуже проникливий. Вона закінчена, але в кожній своїй роботі я намагаюся залишити трохи простору, якусь тріщину, щілину.
— Навіщо?
— Вам видно напис на тлі? — Вона кивнула в бік картини.
Старший інспектор зробив крок уперед і надів окуляри.