Чи вірила вона в те?
Клара на мить замислилася. Так. Відповідь була простою і зрозумілою. Так, вона все ще вірила, що на Різдво на холодних, темних, благословенних вулицях Монреалю вона зустріла Бога. І все ж, на її думку, вона вже достатньо осоромила себе тієї ночі.
— Звичайна волоцюжка, нічого особливого. Я пригостила її кавою, і мені стало краще. Такі речі якось допомагають, вам не здається?
«Допомагають, та не всім, а лише добрим і співчутливим людям», — подумав Ґамаш.
Він зрозумів, що Клара щось приховує, але вирішив не тиснути. До того ж це не обов’язково стосувалося справи, а Арман Ґамаш не наважувався порушувати чиїсь кордони просто тому, що мав таку можливість.
— Сісі бачила вас, знала, що ви могли почути її слова?
Клара зробила вигляд, що замислилася, хоча мала відповідь, ще відтоді, як побачила Сісі на ескалаторі.
— Так, ми ненадовго зустрілися поглядами. Вона бачила мене й знала, що я все почую.
— Це, напевне, було жахливо.
— Якщо відверто, я думала, що в мене серце зупиниться. Я справді сподівалася, що Фортену сподобається моя творчість. Мені й на думку не спадало, що може бути інакше. Я сама винна, що жила фантазіями.
— Коли людину штрикають ножем, вона не винна, що їй боляче.
Ґамаш поглянув на її обличчя, на її міцно стиснуті, з побілілими кісточками кулаки, звернув увагу на її важке дихання — вона наче накачувала себе. Старший інспектор знав, що Клара Морров була доброю, дбайливою і толерантною. Якщо Сісі де Пуатье викликала таку реакцію у Клари, то які почуття вона повинна була збудити в інших?
І він додав ім’я Клари до довгого списку підозрюваних. Що вона ховала глибоко в таємній кімнаті, яку тримала замкненою та прихованою навіть від самої себе? Що визирнуло до нього з тієї глибокої тиші кілька хвилин тому?
— Десерт! — вигукнув Ґабрі, просунувши голову в студію.
Розділ двадцять другий
— Як ви гадаєте, хто вбив Сісі? — поцікавилася Мирна, облизуючи виделку і роблячи ковток густої темної кави. Від щойно звареної свіжомеленої кави й шоколадного торта з помадкою в Мирни майже запаморочилося в голові.
— Гадаю, спершу я маю з’ясувати її справжнє ім’я, — зізнався Ґамаш. — Я думаю, що вбивця ховається в її минулому.
Він розповів їм про Сісі та її вигаданий світ. Ґамаш говорив глибоким і спокійним голосом, як старий казкар. Друзі присунулися ближче й утворили коло. У світлі каміна їхні обличчя сяяли, мов бурштин. Вони іди торт і сьорбали каву, і що більше усвідомлювали всю глибину тієї таємниці та обману, то ширше розплющували очі.
— Отже, вона не була тією, за кого себе видавала, — вимовила Клара, коли він закінчив. Вона сподівалася, що в її голосі не прозвучали нотки тріумфу. Сісі все ж була божевільною.
— Але навіщо було обирати їх батьками? — Мирна кивнула головою в бік телевізора.
— Не знаю. У вас є якісь теорії?
Усі замислилися.
— Немає нічого незвичайного в тому, що діти вірять у те, що їх усиновили, — зауважила Мирна. — Цей етап проходять навіть щасливі діти.
— Це правда, — відгукнулася Клара. — Я пам’ятаю, як вірила, що моя справжня мати була королевою Англії і що вона відправила мене в колонію, щоб мене виховали як простолюдинку. Кожного разу, коли дзвонили у двері, я сподівалася, що це вона приїхала по мене.
Клара досі пам’ятала ту фантазію про королеву Єлизавету, яка стоїть на ґанку свого скромного будинку в quartier Монреалю під назвою Нотр-Дам де Грейс, а сусіди витягують шиї, щоб побачити королеву в короні та довгій пурпуровій мантії. І її сумочку. Клара знала, що королева тримала в тій сумочці. Її фотографію і квиток на літак, який доправить її додому.
— Але ж, — сказав Пітер, — ти переросла це.
— Авжеж, — промовила Клара, трохи кривлячи душею, — та на зміну дитячій прийшли інші фантазії.
— О, я тебе прошу! Гетеросексуальним фантазіям не місце за обіднім столом, — промовив Ґабрі.
Однак дорослий світ мрій Клари не мав нічого спільного із сексом.
— І в цьому вся проблема, — сказав Ґамаш. — Я згоден, що в дитинстві ми всі створювали свої власні світи. Ковбої та індіанці, дослідники космосу, принци та принцеси.
— Хочете, я розповім вам про свій? — запропонував Ґабрі.
— Всемилостивий Господи, не допусти цього, хай краще цей будинок злетить зараз у повітря! — благально вимовила Рут.