— Я перевірю їх, — пообіцяла Лакост, і нарада закінчилася.
Ґамаш потягнувся до дерев’яної скриньки на своєму столі, машинально перевернувши її, щоб подивитися на літери, приклеєні до дна.
— Що це? — Бовуар присунув свій стілець ближче до шефа.
— Речовий доказ з іншої справи, — відповів Ґамаш, передаючи скриньку Бовуару. Коли Жан Ґі взяв її, у Ґамаша раптом виникло враження, що Бовуар зможе побачити те, чого не бачив він. Він подивиться на літери ззовні та зсередини і складе їх докупи. Ґамаш спостерігав, як інспектор оглядав скриньку.
— Одна з ваших різдвяних справ?
Ґамаш кивнув, не бажаючи відволікати Бовуара.
— Колекція літер? Ну і психопат. — Він передав коробку назад Ґамашу.
Що ж, ось вам і інтуїція.
Коли Бовуар пішов, Ґамаш нахилився до Лакост і сказав:
— Додай до свого списку Беатріс Меєр.
Камінь для керлінгу з гуркотом пролетів по шорсткій кризі до протилежного краю майданчика і вдарився об скелю зі страшенним гуркотом, що за мить відбився луною від пагорбів, які оточували озеро Брюм. Це був найхолодніший за всю зиму ранок, мороз аж рипів, а ртутний стовпчик термометра все ще падав, і ближче до полудня вони промерзатимуть до кісток за лічені секунди. Дражливі сонячні промені зовсім не гріли, їхнє світло лише робило сніг нестерпно білим і сліпило всіх, хто був без темних окулярів.
Біллі Вільямс розчистив для них майданчик для керлінгу на озері Брюм, і тепер він, Бовуар, Лем’є та Ґамаш спостерігали, як крихітна Емілі Лонґпре виконала кидок і випросталася, уривчасто дихаючи.
«Затримуватися тут надовго не можна, — подумав Ґамаш. — Треба швидше завести її до приміщення, поки вона не заклякла від холоду. Поки ми всі не заклякли».
— Ваша черга, — звернулася вона до Бовуара, який стежив за нею із ввічливою увагою.
На думку Жана Ґі, керлінг не можна було сприймати серйозно. Він присів, пильно поглянув на інший край льодового майданчика, що був за двадцять п’ять футів від нього, і примірявся. Усе було зрозуміло. Зараз він вразить усіх своїми природними здібностями. Незабаром він відбиватиметься від запрошень до канадської олімпійської збірної з керлінгу. Звісно, він відмовиться, щоб не зганьбити свою репутацію цією безглуздою розвагою. Хоча, можливо, він поміркує над пропозицією приєднатися до олімпійської збірної, коли більше не зможе займатися справжнім спортом.
Клара залізла у ванну. Вона все ще сердилася на Пітера через кулю зі сміттєвого баку, але почувалася вже краще. Занурившись у гарячу запашну воду, вона перебирала пальцями ніг шматочки трав’яного брикету для ванни — різдвяний подарунок від матері Пітера. Вона знала, що має зателефонувати й подякувати їй, але це могло зачекати. Його мати вперто називала її Клер, і до цього року дарувала лише кулінарні подарунки: книжки, пательні, одного разу навіть фартух. Клара ненавиділа готувати й підозрювала, що мати Пітера знає про це.
Клара плескала руками по воді, дозволивши своїм думкам поринути в її улюблену фантазію. Директор Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку стукає в її двері. Його автівка заглухла на лютому морозі, і йому потрібна допомога.
Клара уявляла все до дрібниць. Ось він заходить до будинку, і вона йде на кухню готувати йому чай. Та коли вона повертається, у кімнаті вже нікого немає. Він зник. Вона шукає його і знаходить у своїй студії. Він стоїть і дивиться, не в змозі відірвати очей.
Ні. Він плаче.
Він плаче, вражений красою, болем і блиском її мистецтва.
— Хто створив ці роботи? — питає він, не ховаючи сліз.
Вона мовчить у відповідь, лише дає йому зрозуміти, що той великий митець, а точніше мисткиня, стоїть перед ним, скромна та прекрасна. Він нарікає її найвидатнішою художницею всіх поколінь. Найобдарованішою, найдивовижнішою, найгеніальнішою художницею усіх часів і народів.
Заради справедливості вона веде його до студії Пітера, і головний куратор Музею сучасного мистецтва у Нью-Йорку чемно оглядається. Але немає жодних сумнівів, хто справжній талант у родині.
Клара замугикала.
— Опустіться на коліно, інспекторе. Візьміться за ручку каменя так, ніби то чиясь рука і ви збираєтеся її потиснути. — Вона нахилилася над Бовуаром. — Тепер відводите камінь назад правою рукою, ліву ногу також відводите назад, потім одночасно виносите їх уперед і ковзаєте по льоду, камінь поведе вас за собою. Тільки не штовхайте його, не штовхайте. Просто відпустіть.
Бовуар поглянув на її камінь на іншому кінці майданчика. Раптом йому здалося, що камінь дуже далеко.