І все ж було моторошно. Це була перша нагода так близько познайомитися з жертвою. Ґамаш усвідомлював, що єдине фото Сісі, яке він бачив дотепер, було на обкладинці її книги, і то була радше карикатура. Тепер перед ними був знімок, зроблений в останні хвилини її життя. Було прикро, що Сісі, схоже, не отримувала від них задоволення. Натомість вона сиділа на благодійному сніданку наїжачена, з кислою міною. Навколо неї люди жваво розмовляли із сусідами, весело сміялися, а Сісі де Пуатьє наче застигла. Поруч із нею втупився у свою тарілку Річард.
Можливо, він планував убивство, уявляючи, що сосиски — то гравці на майданчику, млинці — то стільці, а бекон — кабель? А як щодо Сісі? Чим вона була на його тарілці? Ножем?
Ще фотографії. Матінка Бі та Мирна за спиною Сісі. Сісі позує з групою несподівано насуплених мешканців, наче вона — то чорна хмара, що раптом накрила їхнє село.
І знімки під час матчу з керлінгу. Сісі, сидячи на стільці, щосили намагається бути схожою на Одрі Гепберн на відпочинку в Альпах. Але тут привертає увагу одна деталь. Обличчя Сісі червоне. Щоправда, раптовий рум’янець міг з’явитися від холоду, та в Кей, що сидить поруч, він ніжно-рожевий, а обличчя Сісі пурпурового кольору.
— Поглянь. — Лакост указала на одну з фотографій. — Тут добре помітно синій колір антифризу, розлитого біля стільця.
— Вона без рукавичок, — зауважив Лем’є, звертаючи увагу на інший знімок.
Вони наближалися до розгадки. Ґамаш розкрив наступний конверт, до якого були прикуті всі погляди. Усі схилилися над столом у надії побачити знімки хоч на мить раніше. Ґамаш розклав їх по столу вправним рухом людини, що провела не одну ніч за грою в покер.
Сісі лежить на снігу. Рут розмахує руками. Олів’є нахилився над тілом, а Ґабрі гострим, зосередженим поглядом дивиться на щось позаду нього.
Наступна серія фотографій свідчила про героїчні та відчайдушні зусилля врятувати жінку, яку ніхто не любив. Ось Клара відводить Крі, намагаючись уберегти дівчинку від жахливої сцени. Ґабрі поруч із Річардом, тримає його за руку. Пітер і Біллі Вільямс із Сісі на руках біжать до вантажівки. На останньому кадрі видно, як вантажівка Біллі зникає за поворотом.
Фотографії красномовно описували події того дня, утім, надто коротко.
— Тут не всі знімки, — упевнено зауважив Ґамаш. Він рушив до дверей, Бовуар і Лем’є одразу пішли за ним. Агентка Лакост вибігла слідом.
— Вас шукала місіс Морров. 1 я перевірила інформацію про жінок, які могли бути матір’ю Сісі. Кей Томпсон занадто стара. Емілі Лонґпре мала дитину, але хлопчик загинув в аварії. Хоча вона могла мати ще й дочку.
І віддати її до прийомної родини. Але найцікавіше, що я знайшла, стосується Беатріс. Беатріс Луїз Меєр.
Отримавши нову інформацію, Ґамаш рішуче попрямував до машини, Бовуар ледве за ним встигав, збентежений такою зміною ролей.
Сол Петров сьорбав каву, сидячи у м’якому кріслі біля вікна у своїй вітальні. Два дні тому він описав би це крісло, як, власне, і весь цей сільський будинок, як недоладні. Оббивка була тьмяною й пошарпаною, килими витерті, декор застарілий. На стіні поруч із побляклою фотографією Ніагарського водоспаду висіла колекція ложок із різних куточків Канади.
Але коли він прокинувся сьогодні і розслаблено спустився пошарпаними сходами, будинок здався йому зовсім непоганим. А щойно зійшло сонце, розгорівся камін, закипіла кава, Сол зрозумів, що йому тут дуже подобається.
Тепер він сидів на сонечку, що пробивалося крізь вікно, і милувався приголомшливим краєвидом — бездоганно чисте поле перед орендованим будинком, за ним ліс, а за лісом — сірі скелясті гори.
Він ніколи в житті не відчував такого спокою.
Поруч із ним на столі на підставці з видом Національного парку «Банфф» лежала касета з непроявленою плівкою.
— Вітаю, Кларо! — голосно промовив Ґамаш у мобільний телефон. Він був такий крихітний, що здавався іграшкою, знайденою в різдвяній хлопавці. — Це Ґамаш. Я розмовляю по мобільному, а він то вмикається, то вимикається. Ви шукали мене?
— Я… відео… Пітера…
— Перепрошую?
— Я щодо відео, яке ми дивилися вчора ввечері.
Раптом її голос став кришталево чистим і Ґамаш зрозумів, що вони піднялися на пагорб. Але незабаром вони попрямують через ліс у долину, і сигнал зникне, він був упевнений. Він сподівався, що Клара швидко дійде до суті.
— У Пітера тепер є DVD, — почала вона.
«Швидше! Швидше!» — підганяв він подумки, але добре розумів, що казати їй цього вголос не можна. Варто було попросити людину зробити щось швидше, як процес неминуче сповільнювався. Автівка якраз почала спускатися довгим схилом у долину.