Мені завжди була до вподоби твоя творчість, Кларо.
Ні. Це означає, що волоцюжка не була Богом. Лише жалюгідною старою. Така сама божевільна, як і Клара. Вони обидві вважали її мистецтво гарним. І вони помилялися. Сісі та Фортен мали рацію.
Твоє мистецтво аматорське і банальне. Ти невдаха. У тебе немає ні оригінальних ідей, ні власного стилю. Твої роботи нічого не варті. Ти змарнувала своє життя.
Ці слова врізалися в Клару, розчавлювали й тягли у безодню.
— О боже! — більше вона нічого не змогла вимовити.
— Пітере, зробіть, будь ласка, чашку гарячого чаю з цукром, — попросив Ґамаш.
Пітер був роздратований тим, що Ґамаш, а не він сам, першим подумав про чай, і водночас вдячний старшому інспекторові, який хоч чимось його зайняв.
— Повертайся до нашого оперативного штабу й подивися, чи є успіхи в агентки Лакост, — швидко прошепотів Ґамаш Бовуару, а потім повернувся і повів Клару до вітальні, картаючи себе за те, що не віддав Бовуару відео. Він сподівався, що не забуде його повернути.
— Розкажіть, як усе було, — звернувся він до Клари, посадовивши її біля теплого вогню.
— Я переступила через неї, коли йшла до «Огілві». У той вечір відбувалася презентація книжки Рут. Я дуже шкодувала, що так учинила, зважаючи на мої гроші й усе таке…
Клара не закінчила фразу, знаючи, що Ґамаш її зрозуміє. Та сцена знову пропливала перед її очима. Ось вона залишає презентацію, купує їжу, стає на фатальний ескалатор. Проїжджає повз Сісі.
Твоє мистецтво аматорське і банальне.
Вона заціпеніла, їй хотілося вийти в холодну ніч, мчати вулицею, виючи і ковтаючи сльози, розштовхуючи всіх перехожих. Але натомість вона схилилася над волоцюжкою, над купою смердючого лайна й відчаю, і зазирнула в її червоні, сльозаві очі.
— Мені завжди було до вподоби твоє мистецтво, Кларо.
— Вона так сказала? — уточнив Ґамаш.
Клара кивнула.
— Ви її знали?
— Ніколи раніше не бачила.
— Але ви мали її бачити, — уперше за час розмови втрутився, не втримавшись, агент Лем’є, одразу стулив рота і поглянув на Ґамаша, чекаючи на догану. Натомість Ґамаш дивився на нього з цікавістю. Потім відвернувся.
Відчувши полегшення, Лем’є продовжив слухати, але він почувався ніяково, йому хотілося зіщулитися на своєму місці. Уся ця розмова його дуже бентежила.
— Як ви це поясните? — запитав Ґамаш, уважно спостерігаючи за Кларою.
— Я не можу пояснити.
— Ні, можете, — підбадьорив її Ґамаш. Він обережно, неквапливо підбирав слова і сподівався, що Клара йому довіриться. — Розкажіть мені.
— Я думаю, що вона була Богом. Думала, що вона була Богом. — Клара намагалася опанувати себе, та сльози стискали її горло.
Ґамаш тихо сидів і чекав. Він одвернувся, створюючи їй видимість усамітнення. Утупившись у телевізор, він побачив перед очима застигле зображення човна. Ні, не човна, лише носа. А на ньому якесь зображення. Морська змія. Змій. Ні. Птах.
Орел.
Орел, що кричить.
І тоді Ґамаш зрозумів, чому Сісі зупиняла стрічку саме на тому кадрі. Він мав потрапити до оперативного штабу до того, як піде Лакост. Годинник на каміні показував сьому. Може бути вже запізно. Жестом показавши Лем’є, щоб той підійшов, він прошепотів йому на вухо кілька слів. Лем’є швидко й тихо вийшов із кімнати. За мить Ґамаш побачив, як юнак хутко йде стежкою від будинку до воріт.
Ґамаш проклинав себе за те, що забув віддати відео Лем’є, щоб той повернув касету до коробки з доказами. У старшого інспектора закрадалася підозра, що він і сам піде без нього.
Пітер приніс чай, і Клара наче пожвавішала.
— Я мушу запитати вас ще раз, Кларо. Ви впевнені, що раніше ніколи не бачили Елль?
— Елль? Це її ім’я?
— Так її записали в поліцейському звіті. Ми не знаємо її справжнього імені.
— Я багато думала про це з тієї ночі. Мирна теж мене питала. Я не знала її. Повірте мені.
Ґамаш вірив.
— Як вона померла? — запитала Клара. — Замерзла?
— Її вбили, невдовзі після вашої розмови.
Розділ двадцять дев'ятий
Арман Ґамаш повернув «Лева узимку» до оперативного штабу. Він поклав відеокасету на свій стіл і підійшов до комп’ютера Лакост, де юрмилися інші. Помітивши агентку Ніколь, яка сиділа на своєму місці, старший інспектор помахав їй рукою.
— Лем’є розповів мені, що вам потрібно, — сказала Лакост, швидко глянувши на Ґамаша. — Подивіться сюди. — На екрані її комп’ютера було відкрито два вікна, обидва з майже ідентичними зображеннями. Стилізована голова роз’ярілого орла.