На гору ступає чобіт-скорохід, за ним другий. Із них зіходить Мефістофель. Чоботи крокують далі.
Мефістофель
Оце махнули те, що треба!
Але скажи, навіщо ти
Якраз сюди спустився з неба,
В ці звори, повні жахоти?
Я добре знаю урвище це скельне —
Було тут спервовіку дно пекельне.
Фауст
Тобі казок ніколи не бракує,
Але мені безглуздя не смакує.
Мефістофель
(поважно)
Коли Господь — за віщо, не питай —
Нас вигнав з неба в глиб, у земні надра,
Де, з центру розогнівши, з краю в край
Розбурхано палає вічна ватра, —
Жилося нам не дуже зручно, звісно:
І гаряче, і боляче, і тісно.
Давай чорти тут кашлять, дмухать, хукать,
Хропти, сопти, з усеї сили пукать,
Аж сіркою все пекло засмерділо;
Ото був газ! Несосвітенне діло!
З усіх усюдів так і напира, —
Потріскалась гладка земна кора,
Все обернулось догори ногами,
Спід верхом став, горами стали ями.
Так деякі учені — круть і верть —
В теоріях все ставлять шкереберть.
Як ми звільнились з темного затвору
І вирвались на свіжий дух, нагору —
Все це була велика таїна,
Пізніш людям відкрилася вона.(Ефес. 6, 12)
Фауст
Вдивляючись в громаду гір німу,
Я не питаю: звідки? і чому?
Природа, що сама себе створила,
І землю всім, що є на ній, укрила,
Звела шпилі і вирила яри,
Поставила тут гору до гори,
Там пагорби, вже лагідніші схили,
А там долини тихі їх змінили…
Радіє мати всім — і все то те
Без вибухів собі росте й цвіте.
Мефістофель
Куди ж тобі! Усе тут ясно вам!
Мене не вчи, я був при тому сам.
Я бачив сам той полох і той колот,
Коли вогонь з безодні плив, як плав,
Коли Молоха невловимий молот,
Куючи гори, скелі роздробляв.[104]
Ще й досі видно всюди каменюки,
А поспитай — хто кинув їх туди?
Хоч як учені бралися на штуки,
Але, на стид і сором для науки,
Не довели нічого їх труди.
І тільки прості темні люди
Збагнули істину давно;
Ті твердо знають: все це чудо,
І чортом зроблене воно.
Покаже всякий вам скиталець
Тут чортів міст і чортів палець.
Фауст
Цікаво справді нам постерегти,
Як на природу дивляться чорти.
Мефістофель
А як би ми на неї ще дивились?
Тут головне, що ми їй прислужились.
Чорти — народ, на все велике здібний,
їм скрізь давай розгардіяш подібний.
Але невже на обширі земному
Ти не знайшов принадності ні в чому?
Відкрили ж бо тобі оці висоти
«Земні царства і їхні всі пишноти». (Матв. 4)[105]
Але тебе нелегко вдовольнить,
Либонь, тобі нічого й не кортить?
Фауст
О, маю я велику мрію!
Вгадай, яку.
Мефістофель
Та це я вмію.
Побудувать собі столицю,
Міщанам клітку-годівницю;
Тісні в ній вулички й домки,
Базар, капуста, буряки,
Різниці й ятки, сало й м'ясо,
Де мухи в'ються роєм ласо,
І скрізь по городу всі дні
Багато смороду й крутні.
Там площі й вулиці широкі,
Будинки пишні та високі,
А там, де брама запада, —
За слободою слобода…
Поглянуть любо: скрізь коляси,
І пішоходи, й тарантаси,
Гармидер, галас, метушня,
Кишать людці, як комашня;
А ти покажешся між ними,
І натовп криками гучними
Тебе захоплено віта.
вернуться
104
вернуться
105