Цісар
Себе лише тепер пильнує всякий;
Ні честі, ні обов'язку, ні дяки.
І невтямки всім себелюбцям тим —
Горить сусід, і в них займеться дім.
Головнокомандувач
Ось другий вісник ледве суне схилом,
Здорожився, тремтить бідак всім тілом.
Другий вістовник
Ми дізнались, як зчинився,
Закрутився веремій:
В них зненацька появився
Імператор там новий.
А за ним, як темна хмара,
Йде затуркана юрба,
Мов овець дурних отара
За баранчиком стриба.
Цісар
Цей самозванець на руку мені,
Свій сан тепер ціную я вдвійні.
Лиш як солдат одяг я цю броню —
Велику справу нині бороню.
Серед блискучих гульбищ і забав
Завжди по небезпеці я скучав,
За радою недбалих двораків
Я грав в кільце, а про турніри снив.
Не одвертай од воєн ви мене,
Було б уже ім'я моє гучне.
Як полум'я круг мене вирувало,
В грудях відчув я силу небувалу;
Стихія йшла на мене в люті дикій,
То був міраж, але міраж великий.
Свою колишню здержливість байдужу
Я славним ділом нині надолужу.
(Висилає герольдів викликати на герць самозванця).
Увіходить Фауст у панцері, в шоломі з напівопущеним заборолом.
Троє Дужих, одягнені й озброєні, як було вказано вище.
Фауст
Прийшла до вас неждана допомога,
І дужим не завадить осторога.
Ти знаєш, може, що гірські народи
Очитані в святім письмі природи.
Покинувши давно рівнини бідні,
Ці духи стали горам ніби рідні;
Серед ущелин темних і проваллів,
У благородних випарах металів
То зводять речовини, то розводять
І досвідом завжди нове знаходять.
Вони легкими пучками узори
Із мінералів створюють прозорі,
І крізь кристал мовчазний знахарі
Вбачають все, що діється вгорі.
Цісар
Я вислухав усе, що ти казав,
Але, мій друже, переходь до справ.
Фауст
Нурційський славний некромант, сабінець,[107]
Твій вірний раб, прислав тобі гостинець.
Вже смерть його надходила зловіще,
Вже хмиз тріщав, курилося кострище,
Сухі дрова горіти почали,
Видаючи дух сірки і смоли;
Де люди б не спасли, ні Бог, ні біс,
Там ти йому визволення приніс.
Він лиш тобі завдячує життя
І відданий до самозабуття;
Від того дня про себе він не дбає,
Зірки і глиб про тебе лиш питає.
Він повелів, щоб ми сюди летіли
Тобі на поміч. В гір великі сили,
Живці природи в них нестримно б'ють;
Тупі попи все те чаклунством звуть.
Цісар
В день радощів, коли гостей багато
До нас приходить на веселе свято,
Хвилюючися натовпом безкраїм, —
Ми раді всім і кожного вітаєм.
Але ще більше той для нас жаданий,
Хто нам одважно у пригоді стане,
Кого і небезпека не лякає,
Коли непевна доля нас чекає.
Проте прошу вас, в цю врочисту мить
Охочі руки від мечів прийміть;
Шануйте час, коли тут тисячі
Знесуть за нас чи проти нас мечі.
Всяк стій за себе! Хочеш мать корону,
Сам докажи, що ти достоїн трону.
Я хочу вбити власною рукою
Напасника, порушника спокою,
Що зве себе країни владарем,
Васалів паном, армії вождем.
Фауст
Похвальна річ — великих діл жадоба,
Та головою важить неподоба.
Недаром же оздоблений шолом
Блищить над мужнім, сміливим чолом,
Таж тіло все — ніщо без голови:
Засне вона — всі члени неживі,
Болить вона — все тіло біль зборов,
Одужає — й воно здорове знов.
Тоді й рука вершить свої діла:
Там щит над головою підняла,
А там пустила в хід уже й меча
І на удар ударом одвіча;
Тоді удачу має і стопа —
Поверженим на шию наступа.
вернуться
107