— Кофеїну, докторе! ерготину! кураре!
Що мушу робити… вони знають ліпше за мене! що повинен робити, чого не повинен!.. злість бере!
— Ось!.. ось маєте!
Зриваю з товстуна тюрбан! смикаю щосили! остобісіли їхні поради! цей велетень — знаряддя, як ним скористатися?.. ану, допоможи здолати розлам!.. він сильний, коли схоче!.. кров'янить, хропе… вся з нього користь!.. кров стікає з голови! з маківки, я бачу!.. але такі дрібниці його не будять… буркоче, мурмоче і все.
— Кат! потолоч! садист!
От! от що вони про мене кажуть з того боку розламу!.. що ж! що ж!.. а тим часом плити розлазяться! плити вдовж розламу… і плити попід стінками!.. по той бік! зараз усе завалиться!..
— То хоч послухайте її!
Дрозди співочі, я вас слухаю!.. мені товстун потрібен у розламі! сперш! повністю! нехай його туди запхають! у розлам!.. з його барилом!.. тоді я по ньому перейду! ризикну!.. нехай затулить собою розлам… але зараз у такому стані, розпростертий у калюжі, він ні до чого не корисний!.. а скільки крові втратив!.. бачу… бачу… розтікся не тільки алкоголь, а й кров!.. і не лише… каша! з усього!.. жах!.. слизько… Пірам теж ковзає!.. У нього шерсть злиплася, склеїлася від кіршу й крові… як йому тепер стрибнути! навіть йому, собацюрі! несила! то що вже про нас, про консьєржку і про мене… ні, нема й мови!.. ще раз дивлюся назовні… авеню… вітряк… поворот на Дерера… навала меблів проминула… проїзд вільний… завдяки струсам! бомбам! небо вже не так відсвічує… не так палає… менше бенгальських спалахів… здається!.. чи це в мене очі?.. занадто засліплені? що я гірше бачу?.. не час виходити надвір!.. притискаюсь до стіни… скорчуюся… дарма мене гукають всі сусіди!.. Пані Туазель теж ані кроку… притулилася до товстуна, між стінкою і товстуном, лежить в його калюжі… з бальзамом не розлучається!.. струс! знову струс! притискає до серця флакон, кутає у хустку… Пірам сидить між нами… повзає, як ми!.. я чого боюся, так отого розламу! Хотів би, щоб Норманс туди скотився! але розлам то розтуляється, то стуляється! від глибинних вибухів! з кожним вибухом думаю собі: от зараз! буде слушна мить! якісь дивні поштовхи зринають з глибин, із найглибших, із крипт! бомби вже не затримуються на поверхні! падають відразу у провалля… просто до катакомб!..
— Це не Гірка, а справжнє решето! Панове й пані!
Я попереджаю! гукаю їм! та тим йолопам начхати! їх цікавить, коли я перестрибну розлам! коли я розженуся! а як же камфора? чи вони забули? заштрик? етер? нічого під рукою! лише бальзам!.. у консьєржки у флаконі…
— Ну ж бо! ти! стрибай!
Обертаюся до Жюля, до іншого кінця брами… до Жюля нагорі, он височіє! безногий гондольєр! вивищується! йому теж пора стрибнути! він усьому причина! у дуже дивні ігри грає!.. з сигналами для стратосфери!.. гай-гай, непевними сигналами!.. ет, був би тут Оттавіо, усе б уладналось за якусь хвилину!.. за хвилину сюди його б доставив! ув оберемку! не те що цей Норманс, бо ж Оттавіо, то людина, відвага, усе! не купа сала, як Норманс!.. у Норманса сила, визнаю!.. але до чого?.. стіни розхитати?.. проламати двері? бо справжня сила, правдива, то геть інша річ!.. це не тільки сало! Був би тут Оттавіо, то я сказав би: Мерщій! і стягнув би того фігляра! і дуже швидко! «обрубка у гондолі»! ув оберемку!.. отоді б ми трохи поговорили!.. він би в мене обирав, «обрубок-гондольєр», або перемахнути враз через розколину, коли він такий акробат, або забиратися к бісу! мчати у візку по авеню! самотужки! розтинаючи вогонь!.. він же цілий час торочив про піч! нарікав, що не має печі… справжньої, «гончарської»! тепер матиме!.. нехай покаже, як уміє вогонь використовувати!
Та Оттавіо поряд не було… Він чергував-вахтував на самому вершечку Сакре-Кер!.. крутив сирену рукопаш!.. тривоги оголошував!
Отож, що робити з товстуном-Нормансом? самому пхати його у розщелину? перекинути туди?.. з таким об'ємом!.. дивлюся на його барило… такого треба вдесятьох! удванадцятьох! уп'ятнадцятьох!.. та ті п'ятнадцятеро тепер по інший бік розламу!.. а з цього боку тільки консьєржка, я й Пірам… але якщо не зіпхнути його до ями, він нас роздушить!.. я це передбачаю… коли хитне з глибин… він скотиться на нас!.. смертоносний монстр! а все навколо тріскається… осипається!.. всі стіни!.. репаються! коли думаю, як мене засудили до «замурування»!.. чудово!.. живого! рішення організації! Памела була певна, бо сама чула… «замурувати»! трясця! нас усіх зараз замурує! хором! досить глянути на коридор! як він закручується! хиляється! організація! чи не організація! і стеля!.. а з-під столу ще гучніший дамський лемент!.. не тому, що я не поруч! не тільки за Дельфіну, котру я не рятую!.. а тому, що все завалюється! і в глибині!.. скільки ще флаконів випадає звідусіль! з нових поруйнованих схованок!.. що висипається у Армелли!.. усе, що позаховувала та ворожиха!.. хто б здогадався! арманьяк!.. ганусівка!.. віскі!.. вони не все потрощили! безліч пляшок! лавина впадає до потоку на авеню!.. провалюється у розщелину! яка то ширшає, то вужчає!.. справді як жива! гарна картина!..