— Нормансе! гей! Нормансе!
Хотів знати… аби він відповів!.. хотів мене убити! ще й як! Норманс із гуртового!.. тепер його несуть, мов на щиті!.. на випростаних руках!.. опасисте тіло бовтається, хилиться… що вони мало не падають! хух! хух!.. ох! ох!.. мало не падають разом із ним! непевними кроками… страшенно тяжко «ще крок! вважайте!» ступають непевно… хочу, аби то був справді він!.. Гегемот Норманс! ніхто інший!.. прибили його, помстилися… уколошкали Гегемота!.. так і треба!.. і зараз закинуть тушу до провалля!.. наближаються… таки він! так, він!.. достоту він!.. Норманс! у тюрбані! впізнаю! згусток крові на голові!.. він, мов на щиті!.. на піднесених руках!.. і всім керує Оттавіо!..
— Нумо! лінюхи! до ями! до ями!
Його слова, я не плутаю!.. яма в кінці коридору!.. шахта ліфта… я так і думав… яма!.. інших тут нема!.. розколина між плитами удовж усього коридору вже стулилася… таки стулилася… є тільки яма під ліфтом… вони туди!.. йдуть туди!… авжеж!.. кинуть його до ями!.. от які! якби Оттавіо мене помітив!.. от він!.. віддає команди… мене не чує… за ними під браму вдирається ціла юрба!.. Скільки їх, несамовито галасливих?.. скільки?.. йдуть за тілом, яке несуть, мов на щиті!.. нівроку тіло! надимається!.. знову надимається!.. мов бурдюк!.. мов п'ять… чи шість перин!.. ще огрядніше на видноті, ніж у калюжі… це я в калюжі… Оттавіо мене не бачить.
— Молодці! молодці!
Гукаю! щиро! благословення неймовірне, що його таки прибили! авжеж! авжеж! достоту! не когось іншого! бачу закривавлений тюрбан, який звисає з шиї і гойдається! гойдається! звисає! тіло на випростаних руках!.. п'ятдесятьох руках!.. несуть, а голова теліпається, мов дармовис! він мертвий? чи живий? жорстокий хижий звір живий!.. як він мене не вбив?.. такий самий збочений, як ті дві гарпії, але стократ дужчий!.. якщо не зламав мені принаймні три ребра, нехай мене шляк трафить!.. якби не той стілець, що я прикрився, був би розтоптав і грудну клітку розтрощив… ух! гух!.. і легені роздушив… досі не можу зрозуміти.
— Уперед! уперед! не баріться! до ями!
Носії на мене не зважають… Оттавіо їх запекло підганяє!.. їх щонайменше п'ятнадцятеро носіїв!.. двадцятеро!.. і по моїй калюжі брьохають… мене забризкують.
— Ну ж бо! ну ж бо!
Бачу, що їм перешкоджає… товстунове барило дістає до стелі… треться… чіпляється! я бачу!.. спиняються… разом задкують!.. стеля далі не пускає!..
— Нумо! раз!
— Уперед! лінюхи!
Вони коряться! уже добре, що не перекинулися! бо тоді товстун усіх роздушить!.. Бурдюк з усіма тельбухами звисає з рук… правіше!.. підібгують!.. ще перед сходинками… старої сходової клітини!.. яма!.. ліфта вже немає! передні носії затримуються… згинають руки! трохи опускають… натикаються на решітку… на залишки решітки…
— Мерщій!.. мерщій!.. до ями!
Оттавіо їх підганяє!
— Порка мадонна! Нумо! Престо! нероби! Вам сцьо, вставити?
Жахливо, коли він лютиться!.. вони не проти, але не мають змоги!.. їх четверо чи шестеро загрузли, зачепилися за сітку… злякалися! що товстун їх потягне за собою!.. он як!.. п'ять чи шість передніх… перших! відпускають! задкують! кричать!
— Оттаве! Оттаве!
Зникають… я їх ще чую… галас у глибині! велетень загруз упоперек ями! перекрив її!.. усі волають!
— Недоріки! нікчеми! ганчірки!
Оттавіо обурений!.. що робити?.. нехай ще відступлять… самі винні, що Норманс застряг! упоперек!.. не падає!.. треба брати за ноги… піднімати!.. і в провалля! головою вперед!
— Мацапури! покидьки! душогуби!