— А Норбер? кажу йому… а Норбер?.. ти ванну бачив? він там пляшки охолоджує!
Зараз я тобі наставлю запитань! зараз мізки прочищу!
— Слухай, Оттаве! слухай!
Час підбити певні підсумки!..
— От дивися, поміркуй, Оттаве, поміркуй! ти хотів пити! правда! хотів пити! проблему розв'язано!.. ти попив!.. Лілі хотіла пити! вона попила!.. я теж попив! завдяки тобі! з крана! і трохи відчистився! навіть посцяв у вмивальник! з кров'ю у сечі! це зветься гематурія!..
— Як зветься?
— Гематурія!..
Проти терміна не заперечиш…
— Так, так, Фердінане, правду кажеш…
Продовжую.
— Поглянь, мені було холодно, тепер зігрівся! розжився рушником! який лежав на служниці! під посудом! якісний! ось помацай!
Мацає… погоджується…
— Отже, який наш клопіт, Оттаве? поміркуй! мене ноги не тримають, а ти мені допоможи!.. любенько!.. ти сильний і ти герой!.. ти людина правдивих подвигів і справжній друг! ти мене ніс нагору, тепер неси донизу!
Краще не скажеш!
— Так! так! Фердіне!.. але служниця?
— Хай тобі біс! ти затявся, Оттаве! служницю прикидало! нехай лежить! а стара у ванній!.. і Дельфінка під столом? про них теж будеш думати? я тобі кажу хоч слово? а Норманс у прірві, її чоловік? якого ти в провалля скинув! я тобі про нього щось кажу?
Бачу, що спантеличив його… бо він уже й призабув!.. знову думає…
— А Мімі куди зникла?.. скажи-но!.. скажи!.. а Родольф? а Перікола? де всі вони?.. а церберка Туазель з дзвіночком? га?
Не знає… нічого не знає!
— Тебе там не було! скажи, що тебе там не було! що ти крутив сирену!.. і Жуляка-гондольєр на вітряку?.. ти бачив, як він там шугав? нічого не бачив! зізнайся! і вітряк, і чотири крила?.. чотири? чотири?.. ні! тільки три!.. тебе там не було! скажи чесно!
Не знає, що відповісти… щось бурмоче… а я своєї!..
— А дві гарпії-слухачки «бібісі», які мені скроні мало не пробили?.. дві дівиці з восьмого? Розіна одну звуть, а іншу Камілла!.. біс їх бери!.. от чорт! переплутав!.. їх не так звуть!.. вже не так… вони змінили імена!.. а кафешник Мюрбат?.. а його доця Туанон лукава? і її пес Пірам? де всі?.. га? кажи, хай тобі біс!
Дивиться на мене, ніби не впізнає! доти я був стриманий, тепер кінець! більше не терпітиму!.. вже натерпівся!.. тепер у відчаї!.. Лілі сміється! з чого? з чого? що тут смішного?.. хочу донизу, та й по всьому!.. чого нам тут лишатися ґав ловити!
— І тебе теж там не було, швендя така!
Їй теж треба сказати, як є! акробатка!
— І того теж не було!
Киваю на Норбера у вітальні!.. он де сидить… за столом… з орденом! причепурився!
— Прикидько! провокатор! ходи сюди! неробо!
Кричу йому!.. а він і не поворухнеться!..
— Це він знайшов пляшки!..
Слід визнати, його заслуга! нумо! геть!
— Нумо, Оттаве! мерщій! досить! кажеш, не згоріли? сходи ще тримаються! вірю тобі! сади мене собі на спину!
Сам подаю репліки і сам відповідаю…
— Так, Фердінане! але любка? спочатку любку! вона всюди проскочить! її спочатку!
— Яку любку?
Нехай повторить…
— Твою акробатку, кого ж іще!
Я здивований, що він називає її любкою!.. це не в його стилі називати її любкою… він називає її Лілі… а не любкою… мені не подобається… я розлючуюся!.. а ще життя мені врятував!.. отакої!.. а тепер з якою зневагою ставиться… а якщо насварити, «Оттаве, ти що?» було б ще гірше!.. образився б відразу!.. а мені самотужки спускатися!.. і прямо в провалля летіти! там точно бракує сходинок!.. дивні просвіти!.. уцілію?.. уцілію?.. чи провалюся? діло нехитре! з мене, грішного, буде «баласт»!.. сходи цілі? нехай стануть на них! любенько! нехай стануть!.. я бачив Норманса у вигляді «баласту»! бачив! звиняйте!.. як він туди летів! ага, сторчака! сам бачив! і я так полечу!.. може, сходи й цілі, але смертельні!.. не такі биті, як наші, але коли дивитися по вікнах, тут теж була гроза! розтрощена кухня! і служниця під купою посуду! Норбер нічого не пояснює… так і сидить отам за столом… але тут трусило менше, ніж у нас… але все ж! усе ж!.. може, нижче тільки уламки? долішні поверхи? самотужки точно не злізу!
— Ага, добряче напудилися!
Чую вас… слухаю… справді!.. але хто б не напудився?.. у моєму стані?.. тож не соромно!.. тисячу разів перестрашилися!.. уявіть себе на моєму місці!.. з пораненими скронями, з гудінням на всю голову! і щонайменше трьома зламаними ребрами!.. і з обваленою стелею! і старою у ванні! і служницею під горою посуду!.. і я передбачав кінець кінця: приліт тисячі літаків!.. певно!.. точно!.. то лише затишшя, от що!.. начуваймося!.. рятуйся, хто може!.. зволікати самогубно!.. кричу Оттаву!.. «лишайся! мньохайся! хоч здохни!.. недоумку! я спускаюся сам!»…