Зайшов би я на «Франсе»! Він би знав!.. Тобто на площу Театр-Франсе… Здогадливий, як та макака! Слух! надтонкий!.. Він би підготувався!.. По заслугах! не сперечаюсь!.. це ж він, як фея Карабосса!.. бридкий, жорстокий, безрозсудний, гримасник, відразливий, але ж безногий і в лайні… обпиляли в чотирнадцятому!.. такому непосиді! такого бігуна ще пошукати!.. його мольберт усюди!.. від фортифікацій до Робенсона… до Арпажона… Буживаля… берегів… аж до Сюрена… а тепер казиться у візку й вихаркується…
Такого важко вговорити.
— Безногий з Марни, це тобі не абищо!.. Інвалідність сто сорок відсотків! пенсія!.. Орден Почесного легіону!..
— Заткни пельку!
Я заперечував…
— А в мене голова! а рука!
Теж правда!
— А ти тільки на сімдесят п'ять відсотків! А коли б, як я? Як та сосиска!
Нарікання без кінця!.. як потвора з «Двору чудасій», що не терпить інших потвор… нацькував би на мене… були б ми опинилися поряд… «Двір чудасій» тільки йому!.. нехай би я тисячократ чумний чи пранцюватий!.. і мене спалити, як всіх інших!.. «Двір чудасій» тільки йому!.. йому самому!.. хай навколо самі ґвалтівники, бузувіри! сіркою смердять!.. юрба бридких покручів! жалюгідних ненажер і покидьків! шахраїв! а я не такий! я дорогий його друзяка! Він би нацькував на мене враз! Папу! Короля! Диявола! Зі шкури б ліз, аби мене четвертували!
Але от коли було вже не до сміху, тобто я маю на увазі геть не до сміху, як він надокучливо, мов папуга, мені так здавалося, це коли він починав нарікати на любасок, мовляв, які вони до нього безсердечні!.. що гидують ним! і так далі, і так далі!.. це при тому, що від них відбою не було, звиняйте!.. просилися, щоб їх намалював! а він іще й перебирав!.. і без плати!.. а гарненькі!.. а граційні!.. Будь здоров! Щоправда, мав особливий смак, йому непоказні, зачухані, щоб ребрами світили… А як малював гарних, квітучих, у тілі, то асоціював зі мною, з танцівницями… дратувався… не любив здорових!.. та тішився ще й як! і не вуличними, а свіжими-гарними! і з пристойних родин!.. з чудовим відтінком шкіри… добре вгодованими… хоч і воєнний час! і повторюю: не за гроші себе пропонували Жюлю, а з пустощів… голими! та ще й у яких позах! гай-гай! під його масні жарти! хіба не збудливо! не те що вдома…
— Ах, месьє Жюль! Ах, месьє Жюль!
Ще й подружок приводили… Удвох! утрьох бувало позували!.. пустотливі дівчатка!.. він їх зачаровував! їй-бо!..
— Та ти чарівник, ти — як фея Карабосса!
Це я йому казав.
Що соромнітніші жарти він утинав, то ревніше вони здригалися і зойкали! Я й сам, бувало, торопів, додуматися до таких брудних фантазій!
— Ти їх повідлякуєш!
Та вони знову приходили! Зачаровані!
Він міг мені докорити за очі! за пустотливі руки… От харцизяка!.. У самого повен диван цілух, приязних і голих… а не шмаркатих і вошивих шльондр! Де там!.. Освічені! З хорошими манерами! У родинах служниці, автомобілі, коні!.. і це в воєнний час! Регочуть на все горло від Жюлевих вигадок! вихиляються! захлинаються! а які жваві, стрункі, гнучкі тілом!.. рвійні!.. я цінував усе, як лікар, достоту!.. бездоганний епідерміс! рожеве чи матове тіло!.. молодість!.. позувати Жюлю в шістнадцять років! Схоже, у нього побували учениці всіх ліцеїв… ваба гріховного лігва… Распутін! Він їх карав! за непослух!
— Наступного разу з тістечками! Сент-Оноре! Діставайте де хочете, кокоточки мої!
Іншим разом ананас!.. Іншим разом ромова баба! зі справжнім ромом!
— Грошики у вас є, грошики є!
— Бач воно як! Усе беруть до серця, все виконують! Зачакловані!
— Та вони приходять на забаву, отакої! Щоб їм там полоскотало! Дурепи!
— Звісно! Звісно! Тобі аби піхви! Звісно!
Ні на шеляг вдячності! Та й звідки, коли він западав не на здорових, а на охлялих, худорлявих… І поготів!..
Смак.
— А оцю я бачу в каоліні! У дрезденському, чуєш? Зроблю форми, тільки почну! А обпечу пізніше! Чуєш? пізніше! коли матиму свою піч!
Своя піч!
— Відхаркуєш, Мандаринко? червоним? жовтим? сірим?.. скоро?
Питання.
Його улюблена Мандаринка худюща, млява, негарна, з хронічним кашлем…
— Скоро?
Приходила часто, але за гонорар! Жюлева натурниця! постійна! Три луїдори за один сеанс!.. Жила далеко, десь аж за площею Нації, доводилося на метро! годинами в метро, Мандаринка! а повітряні тривоги! Якось на цілий день… чи майже… приходила опівночі… спали разом… Я вважав, йому навіщо ревнувати, мої очі, моє те та се!.. Він не був обділений!.. Любив туберкульозних, як Мандаринка! А ще епілептичок! Я її лікував… власне, трохи… гарденал, ретропітуїн… тоді так лікували… краплі… Звісно, ніхто ніколи не дякував!.. А Мандаринка ще та гарпія, напосідала на мене!.. Може, було їй живота надути!.. Усі вони про це шкодують! що їх не чіпають! дітей їм не роблять! Попасся б я на Жюлевому городі, а що йому… та у мене лондонська виправка, даю дамам спокій, я не клієнт… та щодо інших зачарованих, то їх не бракувало, тому чортяці! і гарненьких! Кажу вам! візьміть хоч танцівниць, учениць Арлетти! мав до них пристрасть, відбивав у неї! відбивав! щоб не йшли до неї на заняття!.. щоб під вікном у нього спинялися, базікали, заходили на хвилину, позували… Він на них чекав, чигав… носом чув… вчасно…