Фріци похитнулися давно, але тільки три-чотири місяці як можна сказати, що їм справді капут… і вже три-чотири місяці я мацаю цицьки жагучих дам…
Просто неймовірно, скільки приходить люду!.. Грюк-грюк не замовкає… Двері! Двері! Я не те щоб гостинний, навіть нечемний, швидше! швидше…
— Кажіть про головне! швидко! до побачення! бувайте!
Грюк-грюк! Іще хтось! Іще хтось!
— Будь ласка, докторе!
Трагедія, скажу вам, у тому, що я давно вже мусив бути далеченько… в Лапландії… у Португалії… з пори перших «підглядальних» візитів… перших позиркувачів скоса… То головні ознаки!.. Цікавість у людей жорстока, їм кортить побачитись зі смертю, тією, що вже у вас сидить… заприятелювати зі смертю, аби вона їм не дошкулила, їхньому любому «їм», як прийде час… їхній час… покуматися з нею!.. Поусміхатися смерті, але вашій, встигнути, поки вона тут, потоваришувати… Вони вас їй здають, усього… радять міцненько ухопити, не відпускати… щоб їм вона зарахувала їхнє шакальство… Щоб вона їх мала на хорошому рахунку, щоб для вас ешафот. Тільки для вас! А вони прийдуть у долоні поплескати, із завзяттям… Аби схвалити вашу страту!.. А їм ще хоч годиночку пожити! Їм!.. Пакт Інстинктів!
От вайло, не дременув, доки був час! От і вся мораль!
Власне, зі мною все гаразд, притомний, тільки перевтома… І потім, геть старорежимна чемність, що в мені сидить… не знаю звідки… Але всіх за двері!.. підсрачником! Для самоповаги! До біса їхню цікавість! Міг би нікого не приймати… Перевтома, вона в мене з чотирнадцятого року, у мене тисяча причин бути неґречним, брудним, осоружним. А я все одно відчиняю! Грюк! Грюк! у двері! Хай вам грець! Підсрачника!..
То була б мудрість, єдина! Чого їм треба? І не тільки вдома, у клініці теж! У Безоні! Десять, дванадцять, п'ятнадцять візитів! Скільки їм не кажи: «Прийому немає!» Геть! Де там! Мертва хватка! От що значить без п'яти хвилин вішальник! Позліталися й нюшать!.. А заговориш з ними, так вони белькочуть… треба більше стриманості… більше такту! вдавати, що не помічаєш, як тебе обнюхують… тлінь нюшать… І Клеманс, он де, те ж саме… крім балачок про стару дружбу… сидить… мовчить… похитується на стільці, скоса… бурмоче кілька слів… і знов мовчить… Я усміхаюсь… Я б усміхався…
— Ну ж бо, Клеманс! Не мовчіть!
Допомагаю їй. Кахикаю. А що як показати свого перця? взяти і скинути штани? Ураз! Це розплутало б їй комплекси? Хтозна… Хтозна… Ох, і стомився ж я! охляв!.. скільки зусиль! «Ах! Ах!» сказала б вона. І все. Отакої! Вона заслуговує на копняка! У мені мало запалу. А колись був таким запальним… От біда, розтринькав я характер і там, і тут… І тепер усе вагаюсь і вагаюсь… Можливо, від недосипання… Дивно, що не прийшов Марсель, її чоловік… Знайшов виправдання… Переміг на хатньому конкурсі слабкодухості…
— Ну гаразд, я пішла! — каже вона.
Але чого їм, власне, треба? Марсель, син, уся родина, всі заодно… Ось вона, відвага!.. Усі за де Ґолля! Звісно!.. ґоллісти підпільники грім небесний!.. Марсель прикупив бістро, тобто бістро, яким володіли євреї, через підставних осіб, а до бістро ще й склад!.. Він мені казав… Років зо два тому, ще до Сталінграда… після того більше не приходив… після Сталінграда… Усе пішло якось не так після Сталінграда… Буває… Слушна нагода… А оскільки в районі все відомо, він урізноманітнює… тільки про мене і говорить… Балакун, пияк, фанфарон… Розповідає на весь Ванв, яка з мене продажна свиня! А були давніми друзями… Але коли я став «нацистом»… ах! а тепер усьому фініш! фінібус!
А до війни як хизувався… «Селін, це ж мій друзяка!»… Тепер же нічичирк! Це правда, ми давні друзі… Разом лежали у Валь-де-Ґрас. Операція, шана, медалі за справжні рани справжньої війни, без розрахунку, можна сказати, без сантиму зиску… та тепер епоха інша. Він навіть не прийшов до мене… Скажу, що думаю!.. Усе, що на душі!.. Я не звик мовчати… Франція, якщо сказати просто, вона йшла від Святої Женев'єви на пагорбі до Вердена сімнадцятого року, а потім набігли якісь химерні люди, якісь нещирі віряни. От я й дивлюсь на них — косих, на хлопця, на матір, чиста мерзота!.. це для прикладу… З ними, їй же Богу, як ні з ким, я завжди був щедрим, дружнім, чуйним… а вони припхалися у ролі цвинтарних копачів! Вони й усі інші! Я не вів реєстру своєї доброчинності, це в Бога в душу неможливо! Усе втратив! Чи так, чи сяк, чи силоміць, чи ласкою… дивіться: на кóні сама шкура! Підсумок: тюрма! Усе в нормі!
— Ви ж насолодилися!
— Можливо!
— Маєте рацію!
— А заслуги?
Господь з ними! Я тільки собі міркую, саме нагода, придивляюся. Перерву оповідь. Зі мною люди не дуже гарно повелися. Цькували по повній, пекельно! А все почалося в чотирнадцятому! Був би привід! Гарматами, плітками, поліцією! Я ж хотів урятувати їх від згуби, люди! Їхні смердючі пельки, лайнисті душі, відвести від них Бійню… для того й мої книжки.