Щоб завтра знову зійти і пройти все ту ж небесну дорогу, даруючи нашій чарівній Землі і нам на ній найбільше багатство світу цього — життя білого дня у промінні сонця, бога нашого і захисника. То праві були давні— прадавні народи, коли проголошували себе синами Сонця.
Ми й справді у цьому світі, на цій Землі всі — СИНИ СОНЦЯ.
Друже мій, читачу!
Ні, ні, я не прощаюся з тобою — у нас ще будуть і будуть зустрічі. Та й сама тема — звідки все почалося і як виник Всесвіт і життя на Землі — невичерпна.
Просто ти дочитуєш останню сторінку дещо нетипової для моєї письменницької біографії книги — загалом я автор художніх творів, а не науково-популярних, — під назвою «Феномен Фенікса».
До речі, про Фенікса (від грец. Phoenix, букв. багряний), казкового птаха, що за міфами стародавніх народів (фінікійців, єгиптян, ассирійців та ін.) уявлявся у вигляді орла з чудовим пір’ям вогненно-червоного і золотистого кольорів[36].
Народжений в Ефіопії, хоч наймення йому дали ассирійці. Живе (за різними даними) від 500-1460 аж до 12954 років.
Климентій, один з батьків Церкви писав у І ст. н. е.:
«Є такий птах, який називається Фенікс. Він єдиний у своєму роді і живе п’ять сотень літ. А коли надходить (йому) час помирати, він будує собі гніздо з мірри та інших пахучих матеріалів, сідає в нього і помирає…»
Якщо Геродот зізнавався, що він не бачив Фенікса, хоч і досить помандрував Близьким Сходом (зазнаючи при цьому, що історія з цим птахом не здається йому «такою, що заслуговує довір’я»), то вже Пліній свідчив: одного такого птаха було спіймано і що його буцімто демонстрували в Римському Форумі за часів правління імператора Клавдія.
Отож, постарівши, відчуваючи свій близький кінець і не бажаючи онемощілим доживати віку, гордий птах спалює себе в гнізді, що повне ароматичних трав. І ледве згасне вогонь, як з попелу, що не встигає ще й охолонути, відроджується новий Фенікс — молодий і ще кращий як був. Із ще чудовішим, ще незвичайнішим пір’ям вогненно-червоного і золотистого кольорів. (За іншими уявленнями його крила — кольору сапфіра, смарагда та інших коштовних каменів, а на голові він має вінець).
В сучасній мові Фенікс — символ вічності, невмирущості, відродження: «Відродився, як Фенікс з попелу». Простіше, невмируща мрія людства про невмирущість життя на Землі і роду людського на ній.
Чи не так і ми з тобою, друже мій, читачу, знову відродимося, як після чергового (яким немає кінця-краю і бути не може) Великого Вибуху з неймовірно крихітної і неймовірно щільної точки вкотре відродиться Всесвіт, як птах Фенікс з попелу, а разом з ним і нове, молоде життя на планеті Земля…
Те життя, що є унікальним, феноменальним, дивом незбагненним і неосяжним, яке щораз вмираючи, є насправді вічним. Ось тоді, за нового циклу відродження, поставши як птах Фенікс з попелу, ми знову зустрінемось — на планеті Земля.
І знову будемо жити на ній, адже ми вічні — чи не так?
Невмирущі через вмирущість. А поставши, запитаємо самі себе словами поета:
І. Драч.
… Отож, не кажу тобі, друже мій, «Прощай», а кажу тобі: «До зустрічі!» На оновленій Землі в оновленому Всесвіті. Через 12 — чи скільки там? — мільярдів років, що для нас, після загибелі старого Всесвіту і з’яви нового, пролетять, як одна мить, коли я, відродившись разом з людством на оновленій Землі, наче вперше писатиму цю книгу, а ти, друже мій, теж відродившись разом з людством на оновленій Землі, знову — наче вперше, — читатимеш «Феномен Фенікса» (все, все повториться!) і ми знову будемо разом. З планетою нашою, із Сонячною системою, із Всесвітом.
Із П’ятою симфонією Людвіга Бетховена, кращою і найдосконалішою з усіх його геніальних творів, що вже більше віку закликає нас: від пітьми до світла, через боротьбу — до перемоги!
Отож, до зустрічі за нового витка життя на Землі — будемо сподіватися ще кращого, інакше й бути не може. Має ж він коли-небудь настати. Якщо й не золотий вік, то хоч такий, коли людство й мати наша Земля будуть єдиними — як і належить бути дітям і матерії їхній. До зустрічі!..
36
У Давній Русі — Фініст (мабуть, перекручене з грецького «Фенікс») — теж чарівний птах, теж невмирущий, що відроджується з попелу. Часто у весільному фольклорі наших предків-русичів виступає в образі сокола-жениха.
Його можна побачити і на зоряній карті Південного неба. Найяскравіша зоря — 2,4 візуальної зоряної величини. Сузір’я Фенікса знаходиться між сузір’ями Ерідана та Кита (з півночі на південь) і Південної Гідри, Журавля та Південної Риби — зі сходу на захід.