Старий астроном, стоячи на колінах із схиленою головою побачив її внизу, у воді арика…
Кров бризнула в арик, а голова відлетіла далі…
З-за пазухи вченого випали книги, з якими він збирався працювати в тіні чинари…
І що з того, що вони його обезголовили, а обсерваторію зруйнували із затятістю неуків— фанатиків. (Фанатики — завжди неуки). Що з того, як правим був і залишився Алішер Навої:
«Султан Улугбек, потомок хана Тімура був царем, подібного якому світ ще не знав. Всі його родаки пішли в небуття. Хто про них згадає в наш час? Але він, Улугбек, протягнув руку до наук і домігся багато чого. Перед його очима небо стало близьким і опустилося вниз».
… Минуть роки, багато-багато років спливе у безвість. І ось почала всім здаватися історія про те, як ханові-астроному відрубали голову всього лише красивою легендою. Та коли вже в XX столітті відкрили гробницю Улугбека, то голова його лежала у нього на грудях. Виходить, таки її відрубали.
Є красиве повір’я в Україні про те, що зорі — це діти сонця. Уособлюються в образі маленьких хлопчиків. Створені богом для освітлення землі в нічний час. І звичайно ж для краси, бо немає нічого красивішого вночі, як сяючі зорі вгорі…
В інших повітах існували перекази, що зорі — це янголи, які сидять на сходинках неба із запаленими свічками в руках. Ще десь — що то грішні душі, поставлені Богом спокутувати гріхи свої; чи що то душі померлих людей, які відзначалися за життя свого добротою та безгрішністю, або ж дітки, які померли маленькими і не встигли за свого короткого життя нагрішити.
Зорі пов’язані з людиною. Кажуть, як хтось народжується, Бог запалює в небі його свічку у вигляді нової зорі. Так і вважається: скільки душ живе на землі, стільки й зірок горить у небі. Якщо людина веде доброчинне життя, її свіча-зоря горить на небі ясним, чистим світлом, а коли вона веде негоже життя, то й свіча-зоря її горить тьмяно, слабко… А ось падучі (летючі) зорі означають, що хтось помер. Загледівши таку зірку, треба перехреститися і вимовити «амінь». Ще десь певні, ще падучі зорі — то чорти, які хочуть уподібнитись до добрих янголів. От вони перевтілюються на зірки і вилазять на небо, щоб «світити світу». Янголи їх скидають з неба.
В інших краях певні, що то — змії летючі.
Комети, кажуть, теж зірки, тільки хвостаті. І з’являються вони на небі за велінням Божим для спонукання людей до каяття. Комета червоного кольору віщує війну, білого — мор чи голод. За народними віруваннями комета може підпалити землю, перекинути земну кулю, а впавши і зовсім покрити її. Або ж комета — то найстарша відьма, що ходить небом з дійницею в руках і керує земними відьмами…
Зоря вважалася найпрекраснішою богинею Русі. За віруванням наших предків вона рано— вранці відмикала ключем небесні ворота й випускала Сонце в небо. Сонце наздоганяло красуню, дівчину Зорю, що втікала і ставала криницею. На землю тоді падала «свята роса», яка і запліднювала землю. Бджоли, п’ючи духмяну росу, приносили солодкий мед. Так народжувалося диво з див — життя, тож Зоря була символом животворної й родючої природи[24].
Зоряницею звалася ранкова зоря, світанок.
Вважалося, як уже мовилося, що коли хто народжувався, одночасно з ним з’являлася й нова зоря. Звідси й вислів: народився під щасливою зорею[25]. Кожен вірив у свою щасливу зорю. Про таких щасливців і везунів казали, що вони зорі з неба дістають. А ще в давнину люди вірили: кожному дню і ночі передує зоря — ранкова чи вечірня. Тобто дві сестри, які служать Сонцю. А ще вечірньою зорею (і відповідно — ранковою) в Україні називали Венеру — найяскравішу з усіх планет.
Із зорею порівнювали дівчат. Співали:
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Чи у В. Сосюри: «Під беретом, ніжним, як пушинка, сині очі зорями цвітуть». Чи пестливе звертання до дівчини у Т. Шевченка: «Серце моє, зоре моя. Де це ти зоріла?»
Зорі й далекі людині, адже розташовані (за винятком Сонця) у бозна яких космічних далях, і в той же час вони близькі, адже щоночі так рясно висипають над головою!
Під зорями планети Земля народжуються, живуть і помирають люди. Під зорями живемо й ми і житимемо — покіль білий світ існуватиме і в його космічних далях мільярдами сяятимуть зірки…
24
Ось що зауважують спеціалісти: «Відоме нам життя включає дивно малу кількість хімічних елементів. В природі 85 стабільних елементів — життя використовує лише чотири: водень, кисень, вуглець і азот утворюють 95 відсотків речовини, що її ми називаємо живою. Ці ж чотири елементи — найбільш поширені у Всесвіті, якщо не рахувати інертних гелія і неона». Іншими словами, хімічний склад живої речовини більше нагадує склад зірок, ніж склад планети, на якій ми живемо. То виходить, ми діти не Землі, а — зірок?
25
Свято вірив у свою зорю знаменитий казкар Ханс Кристіан Андерсен. «Щаслива зоря сяє наді мною, — писав він, хай дещо поетично-захоплено, але щиро вірячи в те. — Багато хто заслуговує цього більше, аніж я… І навіть якщо ця зоря мусить закотитися, хай так і буде; все одно я можу сказати, що вона сяяла…»
Чи треба нагадувати, що життя наше тільки тоді чогось варте, коли ти будеш вірити в свою провідну зорю — неодмінно щасливу! — з такою впевненою вірою і поетичним завзяттям, з яким вірив у неї дещо наївний, але твердий у своїх переконаннях датський казкар…