З офіційних джерел.
Зорі, зірки — небесні світила, які є джерелом променевої енергії, що створюється в їхніх надрах і випромінюється в космічний простір. Зорі складаються з сильно нагрітого іонізованого газу, стиснутого спільним гравітаційним тяжінням. При заглибленні у надра зірок тиск, густина і температура газу зростають; в центрі зірки температура досягає 15-20 мільйонів градусів. Джерелом енергії є: на ранніх стадіях еволюції — тепло, що виділяється при стискуванні, на пізніших — ядерні реакції перетворення легких хімічних елементів на важчі (в основному водню на гелій). Основні спостережувані характеристики зірок — видимий блиск, колір і спектр. З них виводять зоряну величину, світність зорі, температуру її фотосфери та радіус. Видимий блиск залежить від відстані між нею та спостерігачем. Температуру зовнішніх шарів зірки визначають за її кольором: червоні зірки мають 2000-3000 градусів, жовті — 6000-7000, білі — 12000, голубі — 25000 градусів. Знаючи світність і температуру, обчислюють радіус зірки. Основні типи зірок за розмірами — гіганти і карлики (до останніх належить і Сонце). Детальніша класифікація враховує не тільки розміри, а й світність. Введено класи світності: I — надгіганти, II — яскраві гіганти, III — гіганти, IV — субгіганти, V — карлики, VI — субкарлики, VII — білі карлики.
На зоряній карті (чи в каталозі) завжди зазначається зоряна величина кожної зірки, себто певний рівень яскравості (чи блиску).
Першим всі видимі нам зірки на шість класів розподілив давньогрецький вчений Гіппарх: яскраві, менш яскраві і т. д. по зменшенню яскравості. Найяскравішим зорям він присвоїв зоряну величину рівну 1 (або — перша зоряна величина), наступній за ним по яскравості — рівну 2, і т. д. аж до найтемніших зірок шостої зоряної величини.
Але для най-найяскравіших зірок величину визначили сучасні астрономи, тож кілька зірок мають нульову зоряну величину.
Гіппарх не присвоїв клас зоряної величини тим зорям, яких він простим оком не бачив. А їх, не видимих неозброєним оком — мільйони. Астрономи присвоїли їм великі числа: 7-8 для зірок, які можна легко побачити в бінокль і 10-11 для зірок, які видимі в телескоп. Для найменших зірок, що їх можна побачити в обсерваторії, присвоєно клас 21. І навіть 30-31 для най— найменших об’єктів, зображення яких отримали з допомогою телескопа «Хаббл».
Яскравим зіркам в сузір’ї присвоюється яка— небудь грецька буква. Найяскравішу зірку будь-якого сузір’я називають «альфа» (перша буква грецького алфавіту), другу за яскравістю називають «бета» (друга буква грецького алфавіту) і так аж до «омеги», двадцять четвертої і останньої букви. (Наприклад, Сиріус, найяскравішу зірку на нічному небі, яка знаходиться в сузір’ї Великого Пса називають Альфа Великого Пса)[26].
Неозброєним оком на всій небесній сфері видно близько 6000 зір, у потужні телескопи видно більш слабкіші зірки — їх мільярди.
Фон зірок, що спостерігається з поверхні Землі, не абсолютно чорний, а слабо світиться. Близько двох відсотків цього свічення припадає на світила, видимі неозброєним оком; близько двадцяти — на світила, видимі лише в телескоп і на зодіакальне світло, решта — свічення атмосфери Землі внаслідок атомних процесів, що відбуваються у верхніх шарах атмосфери, і розсіяне сонячне світло.
Німецький філософ і природознавець Іммануїл Кант ще в ранніх своїх працях висунув гіпотезу, яка утверджувала ідею розвитку Всесвіту — про закономірне виникнення Сонячної системи з газової туманності, про те, що зорі у світовому просторі розподілені не рівномірно, а зібрані в «зоряні острови» — галактики.
Головне населення нашої Галактики — зорі. У них і зосереджено до 95 відсотків всієї речовини, що спостерігається у природі.
Астрономи пишуть: зорі бувають різні. Серед них є карлики и гіганти, «є світильники величезної потужності, а є такі джерела світла, що ледве світяться», є спокійні і стабільні, а є такі, що бурхливо змінюються і об’єкти, що вибухають. Наше Сонце, наприклад, на даному етапі свого життя — зоря спокійна і вельми середня за своїми характеристиками. Зорі не залишаються незмінними, у них своє життя, правда, досить довге. Вони народжуються, живуть і помирають. Ці процеси відбуваються в галактиці безперервно — і в наш час теж, тому серед зірок є старі і молоді об’єкти, і є середовище, з якого вони народжуються, і залишки після їхньої загибелі. Зустрічаються зорі одинокі (як наше Сонце), але частіше вони складають групи. Пара зірок, пов’язана силами тяжіння і яка обертається навколо спільного центру — це подвійна зоря. Бувають і більш складніші, кратні системи — до шести пов’язаних тяжінням зірок.