Квінта
Перед зануренням «Евридіки» локатори востаннє принесли звістку про «Гермес», показуючи, як він рухається по відрізку величезної гіперболи, безперервно підіймаючись над рукавом галактичної спіралі, аби у високому вакуумі летіти зі швидкістю, близькою до світлової. Врешті радіовідлуння почало надходити все рідше, а це означало, що на «Гермес» впливають релятивістичні ефекти і його бортовий час дедалі більше розходиться з часом «Евридіки». Зв’язок між кораблем-розвідником і головним кораблем перервався остаточно, коли сигнали автоматичного радіопередавача збільшили довжину хвиль, розтяглись у багатометрові пасма й ослабли так, що останній сигнал був зафіксований найчутливішим індикатором лише через сімдесят годин після старту. Це сталося тоді, коли Аїд, поцілений «Орфеєм»-самогубцем, зойкнув гравітаційним резонансом та відкрив темпоральні щелепи. Хоч би що могло трапитись із кораблем-розвідником і людьми, які в ньому перебували, відтепер це було таємницею на багато років.
Для тих, хто був занурений в ембріональний сон, подібний до смерті, позбавлений усяких видінь, і через це — відчуття часу, політ тривав недовго. Над білими саркофагами у тунелі ембріонатора крізь броньоване скло перископа світилась Альфа Гарпії, блакитний велетень, відірваний од інших зірок сузір’я асиметричним вибухом ще тоді, коли він був молодим сонцем і не врівноважився після ядерного спалення своїх надр. Після зникнення «Евридіки» GOD приступив до маневрування. Піднявшись над екліптикою «Гермес» каменем полетів до Аїда, віддаляючись од зірок, які були метою його подорожі, задля того, щоби потім, розігнавшись за рахунок гравітаційної потужності гіганта, наздогнати їх. Адже «Гермес» облетів колапсар так, що той дав йому своїм полем солідний розгін. Набувши майже світлової швидкості, «Гермес» висунув із бортів впускні отвори струменевих реакторів. Вакуум був такий високий, що тих атомів, які втягали реактори, не вистачило би для запалення, отож GOD додавав до водню тритій, аж поки розпочався синтез. Жерла двигунів, досі чорні, осяяв блиск полум’я, що пульсувало дедалі сильніше, швидше, яскравіше, аж поки в морок ударили вогняні стовпи гелію. Лазер «Евридіки» подав кораблеві-розвіднику меншу допомогу, ніж передбачали проектом, бо один із гіперголових бустерів дав погану тягу і кормове дзеркало відхилилось од курсу. А потім «Евридіка» щезла, немов поглинута порожнечею, але GOD швидко відновив втрати додатковою потужністю, запозиченою в Аїда.
При 99 відсотках швидкості світла вакуум у вхідних отворах двигунів густішав, водню було достатньо, тривале прискорення збільшувало масу корабля-розвідника вже сильніше, ніж його хід. GOD підтримував 20 g без найменших відхилень, і конструкція, розрахована на вчетверо вищі перевантаження, не постраждала. Жоден живий організм, більший від блохи, не витримав би власної ваги у такому польоті. Кожна людина важила понад дві тонни. Під таким пресом не можна було би поворушити ребрами, роблячи вдих, і серце розірвалося б, нагнітаючи рідину, набагато важчу за рідкий свинець. Однак вони не дихали, і їхні серця вже не билися, хоча ці люди й не померли. Екіпаж спочивав у рідині, що заміняла йому кров. Насоси, здатні працювати й у стократ більшому тяжінні (звичайно, такого тиску ембріоновані вже б не витримали), перекачували в їхні судини онакс, а серця скорочувалися раз або двічі на хвилину — не працювали, а лише пасивно приводилися в дію припливом життєдайної штучної крові.
У призначений час GOD змінив курс, і, прямуючи до скупчення зірок у коротаційному колі галактики[53], «Гермес» викинув крізь отвір у носі захисний щит. Він випередив корабель на кілька миль і, ніби завмерши на цій відстані, виконував роль протипроменевої броні. Якби цього захисту не було, то за розвиненої швидкості космічне проміння знищило б надто багато нейронів у людському мозку. За кормою вже променіла блакитна Альфа. Усередині тунельної палуби, у довгій кормі «Гермеса», однак, не запанувала цілковита темрява, бо ізоляційні шари реакторів давали мікроскопічний витік квантів і біля стін жевріло випромінювання Черенкова[54]. Ця бліда напівтемрява панувала у позірному безрухові, в ідеальній тиші, й лише двічі крізь масивне вікно перегородки, що відділяла ембріонатор од верхньої рубки управління, сюди проникли гострі, різкі спалахи. Першого разу досі сліпий контрольний монітор захисного щита зблиснув холодною білиною й одразу ж згас. Пробудившись за наносекунду, GOD віддав відповідний наказ. Струм повернув важіль, ніс корабля відкрився і бурхнув полум’ям так, щоби новий вистрілений щит замінив розбитий, який його космічний пил умить перетворив на розжарену хмару атомів. «Гермес» пролетів крізь сонячний феєрверк, що розтягся за кормою довгим хвостом, і помчав далі. За кілька секунд автомат урівноважив безладне тремтіння нового щита, щоразу рідше блимаючи жовтогарячими контрольними лампочками бакборту та штирборту[55], ніби чорний кіт по-змовницькому і заспокійливо кліпнув жовтими очима до GODa. Потім на кораблі все знову завмерло — аж до наступного зіткнення з метеоритним чи кометним пилом. Урешті цезієві годинники, блимаючи, подали умовний знак. GODy не треба було дивитися на покажчики — вони були його власними почуттями, і він читав їхні показання своїм мозком, який через його трисантиметровий розмір жартуни з «Евридіки» називали «курячим». GOD стежив за показаннями люменометрів, щоби не відхилятись од курсу при зменшенні тяги. Приглушені й реверсовані двигуни почали гальмування. І цей маневр пройшов бездоганно: навігаційні зірки на фокаторах навіть не здригнулись, отож запрограмована поправка траєкторії польоту не знадобилася. У принципі зменшення близькосвітлової швидкості до параболічної, приблизно до 80 км/сек лише за мікропарсек — перед Юноною, периферійною планетною системою, — потребувало простого реверсування тяги, аж поки вона сама згасне від нестачі водневого палива й перейде на гальмування гіперголами. Проте GOD вчасно прийняв попередження «Евридіки» і, перш ніж братися до реанімації, змінив програму гальмування. Сяйво воднево-гелієвих сопел так само, як і полум’я самозаймистих палив, розрізнити було легко, й тепер для GODa першим законом стала «надзвичайно обмежена довіра до Братів по Розуму». Він не копирсався в бібліїстиці, не аналізував сварок між Каїном і Авелем, а просто пригасив прямопотокові двигуни у тіні Юнони і використав її тяжіння для зменшення швидкості та зміни курсу. Друге газове небесне тіло Дзети допомогло йому перейти на параболічну швидкість, і лише тоді він задіяв реаніматори.
Водночас GOD вислав назовні автомати з дистанційним управлінням, які натягли на сопла корми і носа маскувальну апаратуру — електромагнітні міксери. З цього моменту полум’я тяги розмазалося: його радіація була спектрально розсіяна. Найделікатніший етап гальмування відбувся на порозі системи Юнони: GOD запланував та виконав його вправно, як і належало комп’ютерові останнього покоління. Він просто прорізав «Гермесом» найвищі шари атмосфери газового велетня. Перед кораблем утворилася подушка розпеченої плазми і, втрачаючи у ній швидкість, GOD витиснув із кліматизацїї «Гермеса» все, на що вона була спроможна, щоби температура в ембріонаторі не піднімалася більш як на два градуси. Плазмова подушка вмить знищила захисний щит, який і так був уже непотрібний, і замінила його іншим — він мав захищати корабель від пилу й уламків комет на планетних орбітах. «Гермес» розпікся у вогняному проході, але в тіні Юнони він охолов, і GOD переконався, що розпечені хмари, майже протуберанці, викликані гальмівним маневром, опадають відповідно до закону Ньютона на важку планету. GOD не лише замасковував присутність «Гермеса», а й замітав усі його сліди. Корабель із погашеними двигунами дрейфував у далекому афелії, коли в ембріонаторі засвітились усі лампи, а головки медикомів зависли над контейнерами, готові до роботи.
53
Коло, на якому кутова швидкість зірок (що зменшується обернено пропорційно зі збільшенням радіуса) зрівнюється із кутовою швидкістю спіральних рукавів галактики.
54
Випромінювання електромагнітних хвиль зарядженою часткою, яка рухається у середовищі зі швидкістю більшою за швидкість розповсюдження світла в цьому середовищі. Випромінювання назване на честь Павла Черенкова (Павел Черенков, 1904-1990), який отримав за його відкриття Нобелівську премію з фізики у 1958 р. разом із І. М. Франком та І. Є. Таммом, які дали теоретичне пояснення цього ефекту.