За програмою першим мав прокинутися Ґерберт, щоби за потреби долучитись як лікар до операції пробудження. Однак цю послідовність було порушено: біологічний фактор залишався найслабшою ланкою таких складних операцій. Ембріонатор містився на середній палубі й порівняно з кораблем здавався мікроскопічною шкаралупкою, оточеною багатьма шарами броні та протипроменевою ізоляцією з двома люками, які вели до житлових приміщень. Центр «Гермеса», званий «містечком», з’єднувався комунікаційними шахтами з рубкою управління, розділеною на два яруси. Між носовими перегородками тяглися лабораторні палуби, призначені для роботи як у стані невагомості, так і при гравітації. Енергетичні ресурси були розташовані на кормі — в анігіляційних контейнерах, у недосяжному для людей сидеральному машинному залі й у камерах спеціального призначення. Між зовнішньою та внутрішньою бронею корми були шасі, щоби корабель міг приземлятися на планетах і ставати на вигнуті членистоногі сталеві балки. Посадці мала передувати перевірка витривалості ґрунту, бо на кожну з велетенських лап ракети припадало 30 000 тонн ваги. На середній палубі вздовж штирборту було складено розвідувальні зонди та допоміжне оснащення для них, уздовж бакборту — автомати для внутрішнього й зовнішнього обслуговування, здатні самостійно вести далеку розвідку, пересуваючись поверхнею чи здійснюючи перельоти. Були серед них і велетоходи.
Коли GOD увімкнув реанімаційні системи, на «Гермесі» панувала сприятлива для операції невагомість. До Ґерберта повернулися нормальний пульс і температура тіла, але він не прокидався. GOD докладно обстежив його і завагався. Мав приймати рішення самостійно. Власне, він не вагавсь, а порівнював шанси на успіх різних медичних процедур. Можна було почати з реанімації командира Стірґарда або витягти лікаря з ембріонатора і перенести його до операційної. GOD вчинив так, як людина, котра, опинившись перед вибором, підкидає монету. Коли не відомо, що вибрати, нема тактики, ліпшої за лотерею. Генератор випадкових величин вказав на командира, й GOD його послухався. Через дві години Стірґард, іще напівпритомний, сів у відкритому ембріонаторі, розірвавши прозору оболонку, що огортала його голе тіло. Озирнувшись навкруги, він пошукав очима Ґерберта. Репродуктор щось йому сказав. Стірґард поволі зрозумів, що це механічний голос і що з Ґербертом щось сталося. Він спробував підвестись і вдарився головою об покришку ембріонатора — вона була не до кінця відчинена. Стірґардові на мить забило памороки. Першим звуком людської мови, що пролунав у системі Дзети, була добірна лайка. Липка, біла рідина стікала Стірґарду з волосся на обличчя й груди. Він порачкував уздовж усіх контейнерів із людьми аж до відчиненого у стіні люка. Сперся плечима на м’яку оббивку стіни у кутку між порогом та стелею й, витерши молочну рідину, що липла до пальців і повік, обвів поглядом увесь циліндричний ембріонатор. У проміжку між саркофагами з піднятими покришками темніли вже відчинені проходи до ванн. Стірґард прислухався до голосу машини. Ґерберт, як і решта, був живий, але не прокидався. У цьому не було нічого страшного: всі енцефалографи та електрокардіографи показували норму.
— Де ми? — запитав Стірґард.
— За Юноною, — відповів GOD. — Політ пройшов без відхилень. Чи слід перенести Ґерберта до операційної?
Стірґард замислився.
— Ні. Я сам ним займуся. У якому стані корабель?
— У повній готовності.
— Чи надходили радіограми з «Евридіки»?
— Так.
— Якої категорії важливості?
— Першої. Переказати зміст?
— Про що там ідеться?
— Про зміну процедури. Переказати?
— Якого обсягу текст?
— Три тисячі шістсот шістдесят слів. Переказати?
— Скорочено.
— Я не можу скорочувати невідомі.
— Скільки невідомих?
— І це невідомо.
Поки вони перемовлялися, Стірґард відштовхнувся від стелі. Летячи до зелено-червоного світла над кріотейнером Ґерберта, він встиг помітити в дзеркалі проходу до ванни свій тренований торс, що лиснів від онаксу, який краплями витікав з обірваної та підв’язаної пуповини, мов у величезного немовляти, з якого стікають пологові води.
— Що сталося? — спитав командир.
Зачепившись босими ногами за контейнер лікаря, Стірґард приклав йому руку до грудей. Серце билося розмірено. На ледь розтулених губах білів липкий онакс.
— Перекажи те, що в цьому повідомленні точне! — мовив Стірґард до GODa.
Говорячи це, він устромив пальці лікареві в рота, заглянув у горло. Відчувши тепло подиху, обережно торкнувся піднебіння. Ґерберт здригнувсь і розплющив очі. Вони були повні сліз, ясних та чистих, неначе вода. Стірґард вдоволено подумав про дієвість такої примітивної процедури. Ґерберт не пробудився, бо затискачі на його пуповині не були ще цілком вимкнуті. Командир натиснув на катетер, і той відскочив, прискаючи білою рідиною. Пуп стулився сам. Стірґард обіруч натиснув на груди непритомного, відчуваючи, як липнуть до них долоні. Ґерберт дивився на нього широко розплющеними очима, немов закляк від подиву.
— Усе в порядку, — мовив Стірґард.
Здавалося, Ґерберт його не чує.
— GOD!
— Слухаю.
— Що сталося? «Евридіка» чи Квінта?
— Зміни на Квінті.
— Підсумуй дані.
— Сума невизначених є невизначеною.
— Кажи, що знаєш.
— Перед зануренням були зафіксовані швидкозмінні стрибки альбедо, радіовипромінення досягло трьохсот гігават білого шуму. На Місяці тремтить біла цятка, визначена як плазма у магнітному кільці.
— Які рекомендації?
— Обережна розвідка.
— А ще?
— Діяти на власний розсуд.
— Відстань до Квінти?
— Мільярд триста мільйонів миль по прямій.
— Маскування?
— Виконав.
— Мікс?
— Так.
— Програму змінив?
— Тільки на етапі наближення. Корабель перебуває в тіні Юнони.
— Готовність корабля повна?
— Повна. Чи слід реанімувати екіпаж?
— Ні. Спостерігав за Квінтою?
— Ні. Втратив зв’язок у термосфері Юнони.
— Ну добре. Тепер мовчи і чекай.
— Мовчу і чекаю.
«Цікавий початок», — подумав Стірґард, масажуючи груди лікаря.
Той вдихнув повітря і поворухнувся.
— Ти мене бачиш? — запитав його голий командир. — Не розмовляй. Кліпни.
Ґерберт закліпав і усміхнувся. Стірґард обливався потом, але не переставав масажувати.
— Diadochokynesis[56]?.. — запропонував Стірґард.
Лікар заплющив очі й невпевнено торкнувся пальцем кінчика свого носа. Потім вони поглянули один на одного й усміхнулися. Лікар зігнув коліна.
— Хочеш встати? Не поспішай.
Не відповідаючи, Ґерберт вхопився руками за краї свого ложа й підтягнуся. Та замість того, щоби підвестися, він злетів у повітря.
— Обережно — невагомість, — нагадав йому Стірґард. — Помалу...
Ґерберт оглядав ембріонатор, уже цілком отямившись.
— Як решта? — спитав він, відкидаючи волосся, що прилипло до чола.
— Реанімація триває.
— Потрібна допомога, докторе Ґерберт? — спитав GOD.
— Ні, — кинув лікар.
Він сам по черзі перевірив контрольні покажчики над саркофагами. Торкався грудей, зазирав у зіниці, досліджував кон’юнктивальні реакції. До нього долинув шум води з ванни. Стірґард приймав душ. Поки лікар дійшов до останнього, Накамури, командир, уже вдягнений у шорти і чорну трикотажну теніску, повернувся зі своєї каюти.
— Як там? — запитав він у Ґерберта.
— Усі в нормі. У Ротмонта сліди аритмії.
— Залишайся біля них. Я займуся поштою...
— Є відомості?
— П’ятирічної давнини.
— Хороші чи погані?
— Незрозумілі. Бар Гораб порадив змінити програму. Вони щось помітили на Квінті перед зануренням. І на Місяці.
— Що це може бути?
Стірґард стояв біля входу. Лікар допомагав Ротмонтові. Троє вже мились, інші плавали довкола, впізнавали один одного, розглядали себе в дзеркалі, намагаючись розмовляти.