— Покличеш мене, коли вони отямляться. Часу в нас досить, — із цими словами командир відштовхнувся від люка, пролетів між голими астронавтами, як між білими рибами під водою, і зник у напрямку рубки управління.
Проаналізувавши ситуацію, Стірґард підняв корабель над площиною екліптики на найслабшому ходу, вийшов зі смуги тіні, щоб уперше обстежити Квінту. Вона маячіла біля Сонця, немов серп. Усю планету вкривали хмари, її шум зріс до чотирьох гігават. Аналізатори Фур’є не виявили жодних модуляцій. «Гермес» уже огорнувся в захисну оболонку, щоб його не можна було виявити радіолокацією. Стірґард вважав, що надмірна обережність краща за невиправданий ризик. Технічна цивілізація передбачала розвиток астрономії, астрономія — чутливі болометри, тож навіть астероїд, тепліший од вакууму, міг привернути до себе увагу. Тому й до водяної пари Стірґард домішав трохи сульфідів, характерних для сейсмічного газу. Щоправда, астероїди з діючими вулканами — це рідкість, особливо при такій малій масі, як маса корабля-розвідника, але завбачливий командир вислав у космічний простір зонди і спрямував їх на себе, аби впевнитися, що необхідні для дальшої корекції польоту парові турбіни залишаться майже непомітними навіть при наближенні до Квінти. Хотів підійти до неї з боку Місяця, щоб докладно її дослідити.
Усі вже зібралися в рубці. Гравітації тут не було — рубка нагадувала середину великого глобуса з конусоподібним ухилом, закритим стіною моніторів, з кріслами, до яких людина прилипала. Досить було тільки вхопитися руками за бильце й притиснутися до сидіння, щоб тебе присмоктало. Коли ж ти хотів підвестися, слід було просто різко відштовхнутися. Це було краще за ремені. Отож вони сиділи вдесятьох, наче в малому проекційному залі, а сорок моніторів показували їм планету, кожен в іншому спектральному діапазоні. Найбільший центральний монітор міг синтезувати монохромні зображення, при потребі накладаючи їх одне на одне. У розривах хмар, розігнаних пасатами й циклонами, ледь вирізнялися сильно порізані контури материків. Світло, яке почергово фільтрували, давало змогу бачити то поверхню хмарного моря, то поверхню планети. Водночас усі слухали монотонну доповідь GODa. Він повторював останню радіограму «Евридіки». Б’єла припускав, що, можливо, землетрусами пошкоджено технічну інфраструктуру квінтян. Лакатос і ще дехто обстоювали гіпотезу, що мала назву «натуралістичної». Жителі планети викинули частину океанічних вод у космічний простір, щоби збільшити поверхню суходолу. Тиск океану на його дно зменшився, і внаслідок цього порушилася рівновага в літосфері. Під тиском, який ішов ізсередини, почалося розтріскування найтонших ділянок океанічного дна. Через це було припинено подальший викид вод у космос. Одне слово, діяльність планетян викликала катастрофічний рикошет. На думку інших, ця гіпотеза була хибною, бо не могла пояснити багатьох явищ. Окрім того, істоти, здатні проводити роботи в планетарному масштабі, передбачили б сейсмічні наслідки. За підрахунками, в яких використовували земний досвід, катаклізми у літосфері могли б щонайменше на чверть зменшити об’єм океану. Зменшення тиску, спричинене викидом навіть шести трильйонів тонн води, не призвело б до глобальних спустошень. Згідно з контргіпотезою катастрофа відбувалася за «принципом доміно». Тобто це був непередбачений ефект експериментів, що ґрунтувалися на недосконалому знанні гравітології. Інші припущення стосувалися свідомої деструкції, руйнування застарілої технологічної бази, випадкового порушення кліматичних умов під час викиду вод у космічний простір або цивілізаційного хаосу невідомого походження. Жодна гіпотеза не змогла охопити всіх помічених явищ так, щоб утворити з них єдине ціле. Тому радіограма, яку Бар Гораб відправив перед самим зануренням в Аїд, давала розвідникам повноваження на будь-які самостійні дії, включно з відмовою від усіх усталених варіантів програми, якщо це буде визнано за необхідне.
Полювання
В афелії Дзети, віддалік од найбільших її планет, Стірґард перевів корабель на еліптичну орбіту, щоб астрофізики могли провести перші спостереження за Квінтою. Як в усіх подібних системах, у космічному просторі плавали рештки старих комет з відірваними газовими хвостами, пошматовані на застиглі уламки через багаторазове проходження біля Сонця. Серед цих розпорошених брил та згустків пилу GOD помітив за чотири тисячі кілометрів об’єкт, не схожий на метеор. Коли його торкнувся промінь радіолокатора, це виявився метал. Об’єкт не міг бути магнітною брилою з великим вмістом заліза — мав надто правильні форми. Нагадував нічного метелика з маленьким товстим черевцем та обрубками крил. На чотири градуси тепліший від інших заледенілих уламків, предмет цей не обертавсь, як годилося би метеорові чи фрагменту ядра комети, а летів прямо вперед, без слідів тяги. GOD оглянув його в усіх спектральних смугах і зрештою виявив причину такої стабільності: слабкий витік розрідженого аргону, через це майже непомітний. То міг бути космічний зонд або невеликий корабель.
— Упіймаємо цього нічного метелика, — вирішив Стірґард.
Отож «Гермес» рушив навздогін, а за милю від об’єкта вистрілив пристроєм з чіпкими лещатами. Лещата широко розкрилися над самим хребтом химерного нічного метелика й обхопили його з боків. Інертне створіння поводилося ніби пасивно, але за хвилю його температура зросла і струмінь газу, що бив іззаду, подужчав. Монітор, який пильно стежив за цим полюванням, зблиснув знаками запитання.
— Увімкнути енергопоглиначі? — запитав GOD.
— Ні, — відказав Стірґард, дивлячись на болометр.
Захоплений об’єкт розігрівся до трьохсот, чотирьохсот, п’ятисот градусів за Кельвіном, але швидкість його майже не збільшилася. Потім крива температури задрижала й почала спадати. Упольований об’єкт холонув.
— Яка тяга? — спитав командир.
Усі в рубці управління мовчали, переводячи погляд з візуального монітора на бічні, що показували рівень позасвітлової емісії. Світився тільки болометричний.
— Радіоактивність нуль?
— Нуль, — запевнив командира GOD. — Витік слабшає. Що робити?
— Нічого. Чекай.
Так вони летіли довго.
— Візьмемо це на борт? — врешті запитав Ель Салям. — Чи, може, спершу просвітимо?
— Не варто. Він уже здихає — тяга в нього спадає, він захолов. GODe, покажи його зблизька.
Електронними очима мисливця-пастки вони побачили чорний панцир у віспі ерозії.
— Абордаж? — спитав GOD.
— Ще ні. Стукни його зо два рази. Але не сильно.
Із середини довгоруких лещат вистромився стрижень. Він методично бив у затиснутий корпус, із якого сипалась обгоріла луска.
— Там може бути безударний детонатор, — зауважив Поласар. — Я б його все-таки просвітив...
— Добре, — несподівано погодився Стірґард. — GODe, проспінографуй його.
Два веретеноподібні зонди, вистрілені з носа корабля, наздогнали череватого метелика й полетіли обабіч нього. Верхні монітори рубки управління ожили, відтворюючи заплутані смуги, пасма, тіні, а водночас із цим по краях екранів вискакували атомні символи: вуглецю, водню, кремнію, марганцю, хрому; ці стовпчики зростали, аж поки Ротмонт сказав:
— Це нічого не дасть. Його треба взяти на борт.
— Ризиковано, — пробурмотів Накамура. — Краще демонтувати на відстані.
Командир спитав у GODa.
— Можна, — відповів GOD. — Це займе від п’яти до десяти годин. Починати?
— Ні. Розріж йому панцир у найтоншому місці й передай зображення зі середини об’єкта.
— Просвердлити?
— Так.
До зондів, що оточували здобич, приєднався ще один. Алмазне свердло не брало.
— Тільки лазер, — вирішив GOD.
— Нічого не вдієш. Але — мінімальний імпульс, щоб у середині нічого не розплавилося.
— Гарантувати не можу, — відказав GOD. — Вмикаю лазер?
— Обережно.
GOD втягнув свердло. На шерехатій поверхні заряхтіла біла точка, пішов дим, а коли хмарка диму розвіялась, у витоплену пробоїну ввійшла головка телеоб’єктива. Стало видно обсмалені труби, що входили в опуклу плиту, а все зображення ледь тремтіло. Озвався GOD:
— Увага: за даними спінографії в центрі об’єкта розташовані екситони[57], а віртуальні квазічастини стиснули конфігураційний простір[58] Фермі[59].
57
Екситон (від лат. excito — «збуджую») — квазічастинка, електронне збудження в напівпровіднику чи діелектрику, яке не переносить електричного заряду чи маси.
58
Конфігураційний простір — поняття у математичній фізиці, варіаційному численні й аналітичній механіці, абстрактний простір, що дає конфігурацію системи — сукупність всіх її узагальнених координат.
59
Енріко Фермі (Enrico Fermi, 1901-1954) — італійський фізик, відомий своїми роботами в області ядерної, квантової і статистичної фізики.