Фізики, хімік та Кірстінґ майже не виходили з головної корабельної лабораторії. На мертвих живильних сполуках розмножилося кільканадцять типів сполук «захисту» й «атаки». Водночас межа між тим, що було інтегральною частиною чужої техніки, й тим, що в неї вдерлося для руйнування, стерлася. Кірстінґ зауважив: це взагалі не межа в абсолютно об’єктивному розумінні. Припустимо, на Землю прибуває надзвичайно мудрий суперкомп’ютер, який нічого не знає про життєві явища, бо його електронні пращури вже забули, що їх збудували якісь біологічні істоти. Він обстежує людину, яка має нежить і бактерії в кишках. Наявність вірусів у носі цієї людини є її невід’ємною природною властивістю чи ні? Скажімо, людина впала й набила собі на лобі ґулю. Ґуля — це підшкірний крововилив. Пошкоджено судини. Але ця ґуля може також бути визнана за різновид амортизатора, утвореного для кращого захисту черепної коробки перед наступним ударом. Хіба таке пояснення неможливе? Для нас це звучить смішно, але йдеться не про жарти, а про позалюдське сприйняття дійсності.
Вислухавши посварених експертів, Стірґард тільки похитав головою і дав їм ще п’ять днів для досліджень. Це був справжній удар. Земна технологія вже піввіку йшла іншими стежками. Так звану «некроеволюцію» було визнано нераціональною. Навіть не припускалися, що колись виникне будь-яке «машинне видоутворення». Але ніхто не міг категорично твердити, що на Квінті нічого такого нема. Врешті командир запитав у фахівців лише про те, чи можна визнати гіпотетичний конфлікт між квінтянськими виробниками достатньою передумовою для того, щоби продовжити розвідку? Але на даному етапі досліджень експерти не хотіли говорити про жодні передумови. Аксіома не гіпотеза, а гіпотеза — не аксіома. Вони знали вже достатньо, щоби зрозуміти, на яких хистких даних базувалось їхнє знання. Додатковим ускладненням була відсутність і в молодшому супутникові системи зв’язку, бодай трохи схожої на ту, що походила з теорії кінцевих автоматів та інформатики. Може, «віроїди» зжерли цю псевдонервову мережу до решти? Однак від них повинні були залишитися сліди. Рештки. Може, і залишились, але вчені не могли їх виявити. Хіба можна за допомогою транзисторного лічильника, що потрапив під гідравлічний прес, вивести теорію Шеннона або Масквелла[60]? Остання нарада була винятково напруженою. Стірґард не цікавився позитивними визначеннями. Він запитував тільки, чи можна стверджувати, що квінтяни володіють сидеральною інженерією. Це для нього було найважливішим. Але, якщо хтось і здогадувався про це, то мовчав. «Гермес» поволі дрейфував у темряві, а вони блукали в хащах невідомості. Пілоти — Гаррах і Темпе — мовчки прислухалися до обговорення. Лікарі також не брали слова. Араґо скинув чернечий одяг і вже нікого не запитував: «А якщо там панує зло?». Коли Ґерберт сказав, що сподівання ніколи не виправдовуються при зіткненні з реальністю, Араґо заперечив. Скільки перепон вони подолали — таких, що їхні предки у двадцятому столітті вважали нездоланними! Як гладенько відбувалася подорож — без втрат проскочили крізь світлові роки, «Евридіка» точно увійшла в Аїд, а вони досягли центру сузір’я Гарпії, і від населеної планети їх відділяють дні або й години.
— Панотець займається психотерапією, — всміхнувся Ґерберт.
Він і досі називав так домініканця, йому важко було б називати його «колегою».
— Кажу правду і нічого поза цим, — відповів Араґо. — Я не знаю, що з нами буде. Таке незнання є нашим природним станом.
— А я знаю, про що ви, панотче, — імпульсивно випалив Ґерберт. — Що Творець не хотів таких експедицій, такого «спілкування цивілізацій», і тому розділив їх безоднями. А ми ж не тільки зробили компот з райського яблука, а вже й пиляємо Дерево Пізнання...
— Якщо ви хочете дізнатися мою думку — я до ваших послуг, — озвавсь Араґо. — Гадаю, Творець ні в чому нас не обмежив. Але при цьому невідомо, що виросте зі щепи Дерева Пізнання...
Пілоти не могли довідатися про дальший хід теологічної дискусії, бо їх викликав командир і звелів узяти курс на Квінту. Після ознайомлення з навігаційною траєкторією він додав:
— На борту панує настрій, якого я не сподівався. Буяння фантазії повинно мати межі. Як ви знаєте, весь час тривають розмови про незрозумілі конфлікти, мікромашини, нанобалістику, битви. Але ж усе це — лише баласт упереджень, який засліплює нас. Якщо ми й далі тремтітимемо через розтин кількох мертвяків, то цілком дезорієнтуємось, і кожен крок уперед видаватиметься нам занадто ризикованим. Я сказав про це науковцям, кажу й вам. А тепер — щасливої дороги. До Септіми курс може тримати GOD. Потім ви мусите чергувати в рубці — графік складіть самі.
Корабель уже йшов на тязі, й знову з’явилося, хоча й слабке, тяжіння. Гаррах пішов з Темпе по стару книжку, взяту з «Евридіки». Коли вони прощались у дверях каюти, Гаррах, вищий на зріст, нахилившись так, ніби мав відкрити якусь таємницю, мовив:
— Бар Гораб знав, кого призначити командиром на «Гермесі». Правда? Ти зустрічав кращих?
— Може, й зустрічав, але не кращих. Таких, як він.
Місяць
Планету оточувало величезне мінливе кільце з льодових брил. Обчислення, котрі Лакатос та Бієла здійснили перед самісіньким зануренням «Евридіки», підтвердилися. Розчленоване однією великою й трьома меншими тріщинами, що виникли внаслідок пертурбацій, спричинених тяжінням Квінти, кільце не могло існувати довше, ніж тисячу років, бо збільшувалось у діаметрі й водночас утрачало масу. Його зовнішні краї розширювалися під дією відцентрових сил, а внутрішні, тручись об атмосферу, кришились і танули, тож частина вод, викинутих невідомим чином у простір, поверталася на планету безперервними дощами. Важко було припустити, ніби квінтяни свідомо влаштували собі цей справжній потоп. Кільце, яке спочатку складалося з трьох або чотирьох трильйонів тонн криги, щороку втрачало мільярди тонн. Це було дуже дивно. Порушився клімат усієї планети. Крім заливних дощів, величезна тінь кільця під час обертання навколо сонця Квінти затуляла то північну, то південну півкулі. Воно відбивало сонячне світло, не тільки знижуючи середню температуру планети, а й порушуючи циркуляцію пасатів у атмосфері. На просторах обабіч відкидуваної тіні шаленіли бурі й циклони.
Якщо жителі Квінти змогли понизити рівень океанів, то вони, мабуть, володіли достатньою енергетикою для того, щоб надати водоспадам чи, точніше, водольотам Другу космічну швидкість і цим самим вимести крижані маси з безпосередньої близькості планети, аби, розтоплені під Сонцем, вони безслідно випарувались або у вигляді льодових метеорів загубилися серед астероїдів.
Нестача потужностей змусила би проектантів зупинити роботи, приречені на провал. Прогнозувати крах було елементарним завданням. Отож не помилка планетної інженерії, а щось інше перешкодило роботам, розпочатим багато років тому. Такий висновок здавався єдино можливим. Плаский диск із діркою діаметром п’ятнадцять тисяч кілометрів, у якій перебувала планета, в серединних пасмах складався з крижаних брил, а на зовнішніх краях — із дрібних поляризованих кристаликів льоду, що теж було, мабуть, наслідком свідомого втручання. Одне слово, спершу кільце підкорялося квінтянам. Його було утворено в площині екватора, але з внутрішнього боку, над самим екватором, воно становило хаотичну масу. Загалом кільце нагадувало космічну споруду, чомусь незавершену. Чому?
З океанів підіймалися два великі континенти й один менший, завбільшки як три Австралії. Цей континент був біля Північного полярного кола, через що розвідники назвали його Норстралією. Інфралокатори виявили на континентах тепліші, але несейсмічні місця; мабуть, там діяли великі енергетичні станції. То не були ні теплоцентралі, які працюють на нафті чи вугіллі, ні ядерні установки. Над першими було б забруднене повітря, другі давали б радіоактивний попіл. Як відомо, на ранній фазі ядерної енергетики найбільше мороки земляни мали з тим попелом. Але для техніків, здатних викинути з гравітаційної воронки частину океанів, захоронення радіоактивного продукту згорання не становило б жодних труднощів. І все ж крига кільця не показала й сліду радіоактивності. Або квінтяни виробляли інший вид ядерної енергетики, або користувалися зовсім не відомою людям енергетикою. Якою ж саме?
60
Йдеться про теорію інформації як розділ прикладної математики, радіотехніки й інформатики, що досліджує процеси зберігання, перетворення і передачі інформації, засновником якої вважають американського вченого Клода Шеннона (Claude Shannon, 1916-2001), а також про теорію електромагнітного поля, яку у 1864 р. створив британський фізик, математик і механік Джеймс Максвелл (James Maxwell, 1831-1879).