Спостереження, що мали виявити сліди історичного минулого — руїни міст, якусь культову архітектуру, святилища, піраміди, стародавні столиці, — не дали вартих уваги результатів. Якщо війна спустошила планету або якщо людські очі не вміли всього того розпізнати, шукаючи земних аналогій, то мостом, перекинутим понад цією чужістю, могла бути тільки інженерна діяльність квінтян. Отож почали шукати установки, певна річ, гігантські, здатні викидати океанічні води в космічний простір. Розташування цих установок вдалося вирахувати. За напрямком обертання льодового кільця довкола екватора можна було визначити місце планетних водометів. Однак і тут плани шукачів розладнав фактор, що ускладнював розпізнання цих установок: їх було розташовано на берегах океану — в смузі, над якою оберталося скуте морозом кільце, але від постійного його тертя об розріджену атмосферу там не вщухали бурі та зливи, тому всі спроби збагнути методи, до яких удались інженери Квінти в минулому столітті, щоби стріляти морями у вакуум, закінчилися крахом.
Численні фотографії екваторіальної смуги хоч і заповнили вщерть архіви корабля, мали не більшу цінність, аніж плями на таблицях тестів Роршаха[67]. Незрозумілі контури зірчатих утворень, що часто повторювалися на континентах, люди могли тлумачити як завгодно, не обмежуючи своєї земної фантазії. GOD виявився безпорадним проти тисяч цих знімків, й астронавти збагнули, що машина, призначена для нібито цілком об’єктивного аналізу інформації, перебуває під впливом зашкарублого антропоцентризму. «Ми нічого не довідалися про невідомий Розум, — зауважив Накамура, — натомість побачили, які міцні узи розумової спорідненості зв’язують людей із комп’ютерами». Невідома цивілізація, розташована трохи не на відстані випростаної руки, наче знущалася з безпорадних дослідників. Пришельцям скрізь увижалися підступні пастки, немовби для когось — але для кого? — дуже важило кинути їм сповнений надії виклик та ще й у самому кінці дороги, біля мети. Ті, кого мучила ця думка, таїлися з нею, щоби не заразити товаришів поразництвом.
Після семисот годин марної дипломатії Стірґард відважився послати на Квінту першу ракету — «Гавриїла». «Посол» дав сигнал про це за сорок вісім годин до старту, повідомляючи квінтян, що цей зонд, не оснащений жодною зброєю, здійснить посадку на Гепарії — великому північному континенті, за сто миль від зірчастої забудови; в пустелі з безпілотним посланцем гепарійці зможуть порозумітися машинною мовою. Незважаючи на те, що планета не відповіла й на це звернення «Гавриїла», двосегментну ракету з мікрокомп’ютером, який, окрім стандартних програм контакту, був також спроможний переглядати та змінювати їх за непередбачених обставин, усе ж таки було виведено на орбіту в апоселенії. Поласар оснастив «Гавриїла» найкращим з малих тераджоулевих двигунів, які були на борту «Гермеса», щоби ракета могла подолати чотириста тисяч кілометрів за кільканадцять хвилин. Швидкість шістсот кілометрів за секунду в апогеї «Гавриїл» мав розвинути тільки над іоносферою. Фізики лаштувалися підтримувати з ним постійний зв’язок за допомогою випущених поперед нього зондів-передавачів, але командир відхилив цей варіант. Він хотів, щоби «Гавриїл» діяв автономно і переслав їм дані тільки після м’якої посадки, пучком хвиль, який могла сконцентрувати на «Гермес» атмосфера Місяця. Стірґард уважав, що завчасне розташування передавачів між Місяцем, за яким ховався «Гермес», і Квінтою можуть виявити на планеті, й це збільшить підозріливість представників параноїдної цивілізації. Політ «Гавриїла» наодинці підкреслював мирність його місії. «Гермес» спостерігав цей політ, який відбивався на дзеркальних екранах «Посла», з п’ятихвилинним запізненням через ретрансляційну відстань. Ідеально охолоджений, дзеркальний — рефлектор давав чудове зображення. «Гавриїл» виконав маневри, які унеможливлювали виявлення базового корабля, і незабаром з’явився у вигляді темної голки на тлі білих хмар, що оточували планету. Через вісім хвилин люди біля моніторів заціпеніли. Замість того, щоби летіти до визначеного місця посадки на Гепарії, «Гавриїл» рухався на південь по кривій зі зростаючим радіусом і передчасно втрачав швидкість. Причину повороту виявили відразу. Вище від тропічної смуги в напрямку «Гавриїла» по математично ідеальних траєкторіях наближалися чотири чорні цятки — дві зі сходу й дві із заходу. Східні винищувачі вже скорочували дистанцію, яка відділяла їх від «Гавриїла». Переслідуваний почав змінювати свою форму. З голки він обернувся на крапинку, оточену сліпучим сяйвом. Утративши швидкість з чотиристакратним перевантаженням, замість спускатися до планети, він стрельнув свічкою вгору. Всі чотири переслідувачі теж змінили курс і почали сходитися між собою. «Гавриїл» удавано непорушно застиг у центрі трапеції, грані якої творили винищувачі. Трапеція маліла на очах, тобто вони теж змінили орбітальний рух на гіперболічний і наблизились один до одного, сяючи жаром збільшеної тяги.
Стірґардові кортіло запитати Ротмонта як програміста, що тепер зробить «Гавриїл», бо, судячи зі сліпучого сяйва переслідувачів, вони володіли величезною рушійною силою. Уся п’ятірка віддалялась од планети, розвинувши таку силу віддачі, що в білому морі хмар під нею утворилася широка воронка. У затемненій стерновій рубці панувала мовчанка. Ніхто з людей, які спостерігали це неповторне видовище, не озивався. Чотири цятки наближалися до «Гавриїла». Доплерівський віддалемір й акцелерометр жменями викидав на край поля бачення свої маленькі червоні цифри. Важко було стежити за швидкістю переслідувачів. «Гавриїл» почав уже втрачати перевагу, бо згаяв час на гальмування й зміни напрямку польоту, тимчасом як переслідувачі, зайшовши йому з флангів, увесь час нарощували швидкість. GOD показав на моніторі прогнозовану точку сходження п’ятьох траєкторій. За показаннями віддалемірів і доплерівським зміщенням, винищувачі мали наздогнати «Гавриїла» через кільканадцять секунд. Кільканадцять секунд навіть для людини, яка думає в мільярд разів повільніше, ніж комп’ютери, чимало — особливо за граничної напруги уваги.
Стірґард і сам не знав, чи припустився помилки, не оснастивши зонди бодай захисною зброєю. Його охопив гнів безпорадності. На «Гавриїлі» не було навіть автодеструктивного заряду. «Чесні наміри теж повинні мати межі», — це було все, що він устиг подумати.
67
Психодіагностичний тест для дослідження особистості, створений у 1921 р. швейцарським психіатром і психологом Германом Роршахом (Hermann Rorschach, 1884-1922). Відомий також під назвою «Плями Роршаха»: випробовуваному пропонується дати інтерпретацію десяти симетричних щодо вертикальної осі чорнильних плям; кожна така фігура служить стимулом для вільних асоціацій.