Квадрат гонитви зменшився до розмірів маленької літери. Хоча втікач і переслідувачі вже віддалилися від планети на цілий її діаметр, від удару їхніх тяг затремтіла поверхня моря пір’їстих хмар, і крізь вікно, яке утворилося в цьому морі, показались океан та нерівна берегова лінія Гепарії. Рештки хмар зникали у вікні, мовби жмутики цукрової вати на сонці.
Темне тло океану погіршило видимість. Тільки червоні цифри віддалеміра, що все ще сипалися на екран, сповіщали про становище «Гавриїла». Переслідувачі оточували його з чотирьох боків. Вони були вже поряд. І раптом вікно в хмарах випнулося, немовби планета збільшилася до велетенських розмірів, гравіметри видали різкий тріск, монітори вмить почервоніли, й зображення відновилося. Лійкувате вікно білих хмар знову зробилося маленьке, далеке й абсолютно порожнє. Стірґард спочатку навіть не зрозумів, що сталося, і глянув на віддалеміри. Усі вони миготіли червоними нулями.
— Дав їм прочуханки! — задоволено мовив хтось — мабуть, Гаррах.
— Що сталося? — нічого не зрозумів Темпе.
Стірґард знав, однак мовчав. Він був абсолютно певен, що хоч і відновлюватиме спроби встановити контакт, вони швидше занапастять корабель, аніж доможуться успіху. Забувши вже про це перше зіткнення, Стірґард якусь хвилину розмірковував, чи продовжувати складену програму, і майже не дослухався до «запальних» голосів у стерновій рубці. Ротмонт намагався з’ясувати, що зробив «Гавриїл», бо план розвідки цього не передбачав. Виявилося, що він сидеральним бомбардуванням стиснув простір разом з переслідувачами.
— Але ж «Гавриїл» не мав сидератора! — здивувався Темпе.
— Не мав, але міг мати. Адже в нього був тератронний двигун. Він реверсував його коротким замиканням і завдяки цьому всю потужність приводу спрямував у своє нутро. Хитрий трюк. Це був покер, якого «Гавриїл» обернув на бридж. Походив найсильнішим козирем. Вищої масті за гравітаційний колапс нема. Через те він не дав спіймати себе...
— Стривай, — Темпе почав уже здогадуватися, що сталося. — Хіба це було закладено в його програмі?
— Ну що ти! Він мав теравати в анігіляційному двигуні й повну автономію. От і пішов va banque[69]. Це машина, любий мій, а не людина, отже, це не було самогубство. Згідно з основною директивою, він міг дозволити маніпулювати собою, але тільки після посадки.
— А хіба з нього не могли вийняти цей тератрон після посадки? — здивувався Ґерберт.
— Яким чином? Увесь кормовий сегмент разом із тератроном мав розплавитися під час проходження атмосфери. Після початку плавлення статора внутрішній тиск розірвав би полюси, й разом із машинним відділенням усе розсипалося б на порох. До того ж без будь-яких слідів радіоактивності. Здійснити посадку мав тільки верхній носовий модуль для дружніх бесід із господарями планети...
— До біса таку роботу! — обурився Гаррах. — Ми вважали, що їхні ракети не зможуть розвинути подібної потужності під час прискорення! «Гавриїл» мав пролетіти крізь їхній смітник супутників, наче куля крізь рій бджіл, і з гідністю сісти.
— А чому він не розплавив свого двигуна, коли влаштували гонитву? — запитав лікар.
— А чому курка не літає?
Ротмонт дав волю своєму роздратуванню.
— А чим він мав розплавити свій тератрон? Адже енергію для спалення кормового сегмента він мусив би брати ззовні — від тертя об атмосферу! Так його спроектовано. Хіба ви цього не знаєте? Отож вернімося до гонитви. Або він од них утік би, на що вже зовсім не було надії, або вони наздогнали б його у вакуумі, стягли б на орбіту й демонтували. Якби вони здавили його тягу і він тільки після цього зробив коротке замикання, стався б вибух, але тероїд з полюсами міг би вціліти. Цього не можна було допустити, отож він придумав чорну діру з подвійним горизонтом випадків, колапсом усмоктав у себе переслідувачів, і коли внутрішня сфера почала западати, зовнішня відхилялася, бо в цьому діапазоні квантовані ефекти дорівнюють гравітаційним. Простір зійшовся — через те ми побачили Квінту наче крізь побільшувальне скло.
— Невже це справді не було запрограмовано? Такої можливості не передбачено навіть у проекті? — озвався Араґо, який досі мовчав.
— Справді не передбачено! На щастя, машина мала розуму більше, ніж ми! — Ротмонт не приховував, що його дратують ці запитання. — Машина мала бути беззахисною, як немовля! Хоча тиратрон «Гавриїла» й не був призначений для гіпертермічного виробництва колапсарів замиканням, вони легко змогли б це виснувати зі самої конструкції. Без сумніву змогли б, оскільки «Гавриїл» додумався до цього сам упродовж кількох секунд.
— Сам?
Це ченцеве запитання остаточно вивело Ротмонта з рівноваги.
— Сам! Скільки разів я повинен вам це повторювати? Адже в нього був люмінний комп’ютер із четвертою частиною спроможності GODa! Ви, отче, за п’ять років не придумаєте стільки бітів, скільки «Гавриїл» за мікросекунду. Він оглянув себе, констатував, що може зруйнувати тератрон полем і при замиканні полюсів утвориться моноядерний сидератор. Щоправда, при цьому сам він розлетиться на шматки, але водночас із колапсом...
— Це можна було передбачити, — зауважив Накамура.
— Якщо ти підеш на прогулянку з палицею і на тебе нападе скажений собака, то можна передбачити, що ти зацідиш його цією палицею по лобі, — відповів Ротмонт. — Я дивуюся, що ми були такі наївні! У будь-якому випадку все скінчилося гаразд. Вони продемонстрували свою гостинність, а «Гавриїл» зрозумів її. Певна річ, його можна було оснастити звичайним саморуйнівним зарядом, однак командир не захотів...
— А хіба те, що сталося, краще? — запитав Араґо.
— А хіба я міг оснастити його двигуном від мопеда? Йому потрібна була потужність, і він її отримав. А те, що тератрой своєю схемою нагадує сидератор, не моя примха, а закони фізики. Правду я кажу чи ні, колего Накамура?
— Так, правду, — погодився японець.
— У всякому разі, їм невідома ні сидеротехніка, ні гравістика — ручуся головою, — докинув Ротмонт.
— А ти звідки знаєш?
— Бо інакше вони б її застосували. Адже, з погляду сидерургії, весь цей закопаний на Місяці молох — дрантя. Навіщо пробивати штольні в магмі й астеносфері, якщо можна перетворити тяжіння так, щоб воно давало макроквантові ефекти? Їхня фізика пішла іншим шляхом, я сказав би навіть — кружним, — і віддалила їх від головного козиря. І це наше щастя, бо ми прагнемо контакту, а не війни.
— Так, але чи не розцінять вони те, що сталось, як війну?
— Можуть. Ясна річ, можуть!
— Чи можете ви бодай приблизно сказати, де зараз рештки тих переслідувачів, яких видмухнув «Гавриїл»? — обернувся Стірґард до фізиків.
— Навряд. Хіба що колапс був вельми асиметричний... Запитаю в GODa. Сумніваюся, щоби гравізори встигли точно це зареєструвати... GODe!
— Я чую, — відповів комп’ютер. — Виявити рештки неможливо. Ударна хвиля, спричинена розкриттям зовнішньої оболонки Керра, кинула їх у бік афелію.
— А приблизно?
— Виникла неозначеність на парсек.
— Не може бути! — здивувався Поласар.
Накамура теж був здивований.
— Я не певен, чи доктор Ротмонт має слушність, — сказав GOD. — Можливо, я необ’єктивний, бо споріднений з «Гавриїлом» тісніше, ніж доктор Ротмонт. Окрім того, я обмежив його автономію за одержаними вказівками.
— Ступінь спорідненості тут ні до чого, — командир любив GODову кмітливість. — Кажи, що знаєш.
— Я припускаю, що «Гавриїл» хотів тільки зникнути. Обернутися на сингулярність. Він знав, що таким способом ні нам, ні їм не завдасть жодної шкоди, бо ймовірність зіткнення з цією сингулярністю практично нульова. Вона має 1050 діаметра протона. Швидше зіткнуться дві мухи, одна з яких вилетіла з Парижа, а друга — з Нью-Йорка.
— Кого ти, власне, захищаєш? Доктора Ротмонта чи себе?
— Нікого не захищаю. Хоч я й не людина, але розмовляю з людьми. Імена «Гермес» та «Евридіка» походять із Греції. Тож нехай мої слова прозвучать, як колись під мурами Трої: оскільки ви не довіряєте тим, хто запрограмував і послав «Гавриїла», я клянусь олімпійцями, що виверт через колапс не було закладено в жоден блок пам’яті «Гавриїла». Він одержав максимум часу на прийняття рішення, тобто наносекундність еврези вздовж усіх її стовбурів, тобто 1032 — таким було основне число його комбінаторної множини. Як він скористався цією можливістю, не знаю, зате знаю, скільки в нього було часу на вирішення. Від трьох до чотирьох секунд. Занадто мало... Отож він опинився перед альтернативою: все або нічого. Якби не замкнув простору колапсом, то вибухнув би, як сто термоядерних бомб. Бо вивільнена під час короткого замикання сила була б вибухом. Тут він переборщив у протилежний бік, що гарантувало імплозію[70] в сингулярність і заодно всмоктало снаряди квінтян під оболонку Керра[71].
70
Імплозія (англ. implosion) — доцентровий вибух; вибух, спрямований всередину; обтиснення речовини збіжною концентричною вибуховою хвилею.
71
Новозеландский математик і астрофізик Рой Керр (Roy Kerr, нар. 1934) у 1963 р. знайшов аналітичний розв’язок рівнянь А. Айнштайна, що описує гравітаційне поле чорної діри, що обертається.