— Ну гаразд, командире. Що, по-твоєму, нам тепер треба робити? Як ми маємо їм довести, що прибули з мирними, дружелюбними намірами? Як можемо запевнити їх, що нічим їм не загрожуємо, що ми — екскурсія добрих скаутів під опікою священика, коли чотири їхні найдосконаліші бойові машини, у п’ятдесят разів важчі за нашого архангела, «Гавриїл» здмухнув у позачасовий простір, мов ті порошинки? Ель Салям і я, бачу, помилялися. Прийшли гості з квіточками, у дворі на них напав господарів собака, один із гостей замахнувся на нього парасолькою і ненавмисно штрикнув господареву тітку. Нічого розводитися про демонстрацію сили, бо це все одно, що балакати про торішній сніг. Демонстрація вже відбулася! — не без роздратування провадив Гаррах, широко всміхаючись до командира й дивлячись на ченця.
— Асиметрія зовсім не там, де вам здається, — сказав домініканець. — Тим, хто нас не розуміє, ми не можемо принести добрих новин. Янгольських намірів не можна довести, поки це тільки наміри. Замість цього можна довести ЗЛО, заподіючи шкоду. Це circulus uitiosus[75]: аби порозумітися, ми маємо переконати квінтян у наших миролюбних намірах, а щоби переконати їх у наших миролюбних намірах, з ними спершу треба порозумітися...
— Як же всього того, що сталося й що іще може статися, не враховували наші великі мислителі, автори проекту й директори СЕТІ і SETI? — запитав Темпе, розлютившись. — І тепер це впало на нас, як грім з ясного неба! Просто якесь нечуване безглуздя!
Каюту виповнювали запальні голоси. Стірґард мовчав. Він думав про те, що, не усвідомлюючи всієї серйозності справи, у цій безглуздій суперечці вони дають вихід злості, неспроможні налагодити контакт із Квінтою. Це було наслідком тривожних ночей, марних сподівань від досліджень Місяця, будування гіпотез, які замість дати доступ до незнайомої цивілізації, розсипалися, мовби карткові будиночки. Одні відчували себе через це в тісному кільці нерозв’язних загадок, а інших надихнула підозра «тих» у колективній паранойї. Якщо на Квінті й справді панувала паранойя, то в заразній формі. Стірґард помітив: індикатор над його столиком біля ліжка у глибині каюти темний. Хтось ішов до нього й перекинув у рубці керування рубильник, відрізаючи центральний мозок корабля від його кабіни, немовби бажав уникнути моторошної й логічної присутності GODa. Стірґард не запитав, хто це зробив. Знав, що серед екіпажу нема боягуза чи брехуна, який відперся б од цього вчинку; це могло бути просто неусвідомленим актом, як, скажімо, прикриття власної наготи перед сторонніми, інстинктивне й швидше, ніж почуття сорому. Отож командир нічого не сказав, однак увімкнув терміналь і зажадав від GODa оптимального прогнозу рішень.
GOD застеріг, що бракує даних для оптимізації заходів. Підтекст — неминучий антропоцентризм. Люди висловлюються про себе й про інших добре або погано. Те ж саме стосується їхньої історії. Багато хто вважає її нагромадженням жорстокості, безглуздих завоювань, безглуздих навіть з погляду етики, бо ні нападникам, ні жертвам вони не приносили нічого, крім плюндрування культур, занепаду імперій, на руїнах яких виростали нові. Одне слово, безліч людей ставиться до своєї історії зі зневагою, але майже ніхто не вважає її кошмарним, найстрахітливішим з можливих психозоїчних ексцесів у всьому Всесвіті, не вважає Землю планетою вбивць, єдиним із мільйонів небесних тіл, залитим кров’ю та кривдою як наслідками Розуму. Загалом люди в глибині душі несвідомо, бо ніколи не вдаються до таких роздумів, усю земну історію від палеопітеків й австралопітеків аж до сучасності вважають «нормальною», типовим елементом, що нібито часто проявляється в усьому космічному безмірі. Однак у цьому питанні нічого ще невідомо й нема методу, який дав би змогу вивести з інформаційного нуля щось більше, ніж нуль. Діаграма Ортеґи-Нейссла показує тільки середній час, що відділяє народження протокультури від технологічного вибуху. Крива діаграми, так звана головна лінія психозоїків, не враховує ні біологічних, ані соціальних, ані культурних, ані політичних факторів, які спільно формують конкретну історію Розумних. На цю винятковість дає право земний досвід, бо впливи різних вірувань і культур, суспільних форм й ідеології, колонізації та деколонізації, розквіту й занепаду земних імперій ні в чому не порушили руху кривої технічного зростання. Це параболічна крива, байдужа у своєму розвитку до всіх перешкод — нашесть, епідемій, геноциду, — оскільки технологія, зміцнівши один раз, стає змінною, незалежною від цивілізаторського підґрунтя, інтегрованою логічною кривою автокаталізу. Видимі у мікроскопічному масштабі відкриття і винаходи здійснювали люди, поодинці або групами, тільки бухгалтерія може вивести творців за дужки, бо винаходи породжують винаходи, відкриття приводять до нових відкриттів, і цей прискорений рух творить власне параболу, яка позірно злітає в нескінченність. Ця крива згинається завжди у критичній точці, бо якщо технологіям експансії не допоможуть технології порятунку або заміни біосфери, дана цивілізація увійде у фазу знищення як криза криз. Коли стане нічим дихати, не буде кому робити нові відкриття й одержувати Нобелівські премії.
Отже, за даними космології й астрофізики, головна лінія Ортеґи-Нейссла враховує тільки межову несучість даної біосфери, яка називається також її межовою технологічною вантажопідйомністю, але межа несучості залежить не від анатомії чи суспільних форм колективного життя, а від фізико-хімічних властивостей планети, її екосферичного розташування та інших космічних факторів, охоплюючи зоряні, галактичні впливи і так далі. Там, де біосфера має межу вантажопідйомності, головна лінія розривається. Це означає, що окремі цивілізації змушені глобально вирішувати з приводу своєї подальшої долі, а коли вони не хочуть чи не можуть їх прийняти задля самопорятунку, то гинуть. Розрив головної лінії збігається з так званою горішньою рамою вікна контакту. Ця рама, або межа, що має назву також бар’єру зростання, свідчить про те, що від суцільного стовбура, яким є головна лінія, відходять відгалуження, бо різноманітні цивілізації продовжують своє дальше існування неоднаковим способом. Хоча досі справа ще не дійшла до обміну інформацією з жодним психозоїком, із розрахунків відомо, що нема тільки одного оптимального рішення як найдосконалішого виходу з небезпеки, спричиненої пошкодженням біосфери з боку техносфери. Об’єднана цивілізація також не має перед собою єдиного шляху, що якнайкраще рятував би її від усіх нагромаджених дилем і небезпек.
Ну, а дана ситуація — то наслідок неправильних дій, викликаних відхиленням од програми експедиції. Згідно з GODом, зроблено низку хибних кроків з тієї простої причини, що коли їх робили, вони не здавалися хибними, їхній досить-таки фатальний баланс виявився лише в ретроспекції. Коротше кажучи, «Гермес» було введено у парадокс Ерроу[76], який полягає ось у чому: той, хто на щось відважується, намагається реалізувати конкретні цінності, причому кожна з них вельми важлива, але вони однаковою мірою нездійсненні. У габариті між максимальним ризиком і максимальною обережністю виникла рівнодіюча, з якої нелегко буде вибратися. GOD не вважав, що командир має відповідати за безвихідь, у якій вони опинилися, бо він, командир, прагнув поєднати ризик із завбачливістю. Після захоплення квінтянських орбітерів за Юноною і виявлення їхніх віроїдів Стірґард упав у надмірну обережність — маскував корабель і не посилав Квінті сигналів, котрі сповіщали про візит із космосу. Ціна такої завбачливості проявляється зараз.
Другою помилкою було надання «Гавриїлові» надто великої автономії, тобто надмірної самостійності. Цей парадокс також виник від зайвої обережності й хибної передумови, ніби «Гавриїл», переважаючи швидкістю орбітери чи ракети Квінти, здійснить посадку, не давши себе перехопити. Щоби він міг розвинути таку швидкість, його оснастили тератронним приводнем. А щоби після посадки він міг належно реагувати на несподівану поведінку господарів, його забезпечили аж надто розумним комп’ютером. Програма SETI передбачала послання перших легких зондів, але від цього довелося відмовитися, коли дипломатичні радіооперації «Посла» закінчилися крахом. Хоча ніхто й не вважав, що «Гавриїл» перетворить свій повідневий агрегат у сидеральну ядерну гармату, це все-таки сталося. Через надмірну винахідливість «Гавриїлового» комп’ютера, замість виконати програму, всі опинились у пастці. Тепер уже не можна було посилати нових зондів, так ніби нічого й не сталося. Нова ситуація потребувала нової тактики. Для її обміркування GODові знадобиться двадцять годин. На тому й порішили.
76
Парадокс (теорема) про неможливість «колективного вибору». Сформульований американським економістом Кеннетом Ерроу (Kenneth Arrow, нар. 1921) у 1951 р.