— Ні. А я не з’явився тут як doctor angelicus[111]. Гадаю, мені не треба переконувати вас, що я — християнин?
Такий раптовий поворот розмови знову здивував Стірґарда.
— Куди ви, отче, хилите? — повторив він.
— До теології. Щоб ви могли мене краще зрозуміти, я перекладу її мовою не лише світською — в моїх устах це, по суті, прозвучить блюзнірськи. Я в душі виправдовуюся безпрецедентною ситуацією. Мова фізики вам ближча, ніж герменевтика релігієзнавства. У перекладі на понятійний апарат фізики гетероморфізм sacrum відповідає різним спектральним лініям матерії, повсюдної та однакової у всьому світі. У цьому порівнянні можна сказати, що, крім спектра тіл, є спектр вірувань. Він простягається від анімізму, тотемізму, політеїзму аж до віри в самого Бога. Земна лінія моєї віри — це родина, людська і Божа водночас. Чи відомо вам про дискусії, що ведуть у теології через SETI, — особливо відколи пошуки інших породили цю експедицію?
— Щиро кажучи, ні. А ви, отче, вважаєте, що я повинен бути з ними обізнаний?
— Зовсім ні. Однак це був мій обов’язок. Щодо цього позиції в моїй Церкві розійшлись. Одні стверджували, що зіпсуття природи Створінь може бути повсюдним і така повсюдність виходить за земне поняття вислову katholikos[112]. Що можливі світи, в яких до жертви Спокути справа не дійшла і через те вони приречені. Інші — що спасіння як вибір між Добром і Злом, дане ласкою, з’явилося скрізь. Суперечка ця поставила під загрозу Церкву. Організатори й учасники експедиції були зайняті своєю справою, через те їх не дивували сенсації, що збільшували наклади газет. Злочинність і секс уже набридли, а експедиція «Евридіки» мимохідь збудила споживацький інтерес. Як оригінальні та кумедні іграшки, попри те, що credo quia absurdum est[113], здобуло множник, котрий компрометує його досить ефективно. Як марево незліченних планет з величезною кількістю райських яблук там, де нема яблунь, олив, яких навіть син Божий не прокляне, бо там не ростуть оливи, дивізій пілатів, котрі вмивають руки в мільярдах посудин, лісу розп’ять, юрб юд, маси непорочних зачать істот, чия фізіологія розмноження не дає підстави на таке поняття, бо вони розмножуються копуляцією[114] — одне слово, помноження Євангелія на всі витки всіх галактичних спіралей робило наше Credo карикатурною пародією віри. Завдяки цим арифметичним фокусам Церква втратила багато пастви. Чому вона не втратила мене? Тому, що християнство вимагає від людини більше, ніж можна вимагати. Воно не вимагає лише відмови від жорстокості, підлості й брехні. Воно вимагає любові, скерованої до жорстоких людей, облудників, катів і тиранів, і цієї вимоги ніщо не знищить. Прошу не надто дивуватися цій катехизації на борту такого корабля. Мій обов’язок — дивитися далі від розвідки, яка має з’єднати невідомі один одному розуми. Ваші обов’язки — інші. Спробую це пояснити. Якби ви стояли на вже переповненому рятувальному човні, а нові й нові потопельники чіплялися б за його борти, внаслідок чого човен міг би перекинутись і затонути, — ви почали би відрубувати їм руки. Так чи ні?
— Боюся, що так. Якби не було іншого рятунку.
— Саме в цьому й відмінність між нами. Це означає, що назад ви не повернете.
— Ваша правда. Я розумію притчу з човном. Не чекатиму, поки він піде на дно. Я намагатимуся рятувати цю цивілізацію всіма силами, які в мене є.
— А в крайньому разі — навіть геноцидом?
— Так.
— Отже, ми повернулися до вихідної позиції. Мені пощастило трохи відтермінувати цю крайність. Більше нічого. Так я кажу?
— Так.
— Ви готові рятувати життя одних, позбавляючи його інших?
— Адже в цьому й полягає сенс вашої притчі, отче Араґо. Я обираю менше зло.
— Стаючи убивцею?
— Не відкидаю цього визначення. Можливо, я нікого не врятую. Занапащу і нас, і їх. Але я не вмию рук од цієї справи. Якщо ми загинемо, «Евридіка» одержить відповідне повідомлення. Про стан справи і про те, що я відмовивсь од повернення назад.
— У моїй есхатології малого зла нема, — сказав Араґо. — Разом з кожною убитою істотою гине цілий світ. Тому арифметика робить етику невимірною. Невідворотне зло — невимірне, — він підвівся. — Не забиратиму у вас більше часу. Мабуть, ви хочете продовжити розмову з людьми, яку я перервав?
— Ні. Хочу побути на самоті.
Казка
Перегородки, що звичайно розділяли обидва цехи в кормовій частині «Гермеса», було знято, їхні сталеві стіни увійшли в центральну частину корабля, і тільки широкі темні ложа хитних підшипників свідчили, де досі вони були. Величезний інтер’єр нагадував тепер покинутий ангар. Поверхів за двадцять над ложами втягнених перегородок, недалеко від випуклої стелі, ніби дві білі мушки, котрі сіли на лонжероні, який вів упоперек від правого борта до бакборта, висіли пілоти, Гаррах і Темпе, — на зачепах своїх пасів, щоб якимсь сильнішим повівом їх не здуло в невагомості. Через те не можна було з певністю сказати, що вони дивляться вниз, хоч їм так і здавалось. У безлюдному гігантському нутрі корабля тривала розмірена, швидка, невпинна праця. Виблискуючи емаллю, жовті, голубі, чорні автомати, поперемінно переводячи чіпкі важелі вбік і вперед, синхронно, ніби ряди гімнастів, сягали позад себе, до інших, які подавали їм у щипцях монтажні деталі. Вони монтували солазер.
Це була ґратчасто-ажурна конструкція завбільшки з міноносець. Налівготовий каркас скидався на складений, спірально вигнутий парасоль велета, замість тканини обтягнений сегментами дзеркальних лусок, що находили одна на одну. Завдяки цьому він асоціювався також з допотопною рибиною чи з якоюсь вимерлою морською рептилією, кістяк якої становлять машини замість палеонтологів. У віддаленій од пілотів передній частині, там, де тулуб гіганта мав би мати голову, іскрилися тисячі цівок синявого диму — на кільцях якоря спалахувало лазерне зварювання.
Солазер, запроектований як фотономет, що працює на сонячній енергії, було перетворено на дзеркальце для пускання світляних зайчиків. Щоправда, тераджоулевих.
Його концепція народилася з побоювання фізиків, що повторне застосування сидеральної технології з вельми своєрідними ефектами, не лише гравітаційними, дасть планеті небажані рекомендації: наведе її майстрів зброї на слід, що наближає до проміжку Голенбаха. Через те, замість удатися до джерел цього проміжку, вирішили застосувати техніку, вже трохи застарілу, — радіаційні трансформатори. Зависнувши перед сонячним диском, солазер повинен був розгорнутися віялом, оберненими до Сонця рецепторами вбирати його хаотичне, вседіапазонне випромінювання і стискувати в монохроматичний таран. Майже половина вбираної енергії служила солазерові для охолодження, без якого він моментально випарувався би від сонячного палу. Але ефективної потужності вистачило на те, щоби стовп зв’язного світла діаметром двісті метрів на виході випромінювача й неминучим потроєним розсіюванням біля орбіти Квінти міг краяти її оболонку, наче нагрітий ніж — масло. Під цим далекосяжним вогняним вістрям десятикілометрова товща океанічних вод розверзлася б аж до дна. Тиск окропу, що з усіх боків ринув би у безодню, не завдав би світловому мечу жодної шкоди. Крізь клубок кипучого океану, порівняно з якими гриб термоядерного вибуху — ніщо, солазер міг протнути підокеанічну плиту, літосферу й проникнути вглиб Квінти на чверть її радіуса. Такої катастрофи ніхто не планував. Солазер повинен був легко торкнутися льодового кільця і термосфери планети. Оскільки відмовилися й від цього, то виявилося, що переробити світлову батарею на сигналізатор зовсім неважко. Ель Салям і Накамура хотіли коштом найменшої перебудови розв’язати два завдання зразу. Треба було дійти до всіх можливих адресатів одночасно та якнайефективніше. Такий контакт, хоч і односторонній, ураховував ту очевидну передумову, що планету населяють істоти, обдаровані зором, а також достатнім інтелектом, аби зрозуміти зміст послання.
Перша умова не залежала від відправників. Вони не змогли б обдарувати очима істот, якби ті їх не мали. Друга умова потребувала неабиякої винахідливості, головним чином тому, що влада Квінти, мабуть, не хотіла безпосереднього контакту космічних пришельців з населенням. Через те сигналізація мала впасти світляним дощем на всі континенти планети, пробиваючи густу запону її хмар. При цьому суцільна хмарність була корисна, оскільки світляних голок, що прошивали її, ніхто, хто мав хоч крихту розуму, не сприйняв би за сонячне проміння.
111
Адвокат диявола, ангельський доктор — персонажі середньовічних теологічних диспутів
114
Копуляція (лат. copulatio — «сполучення»; «з’єднання») — у широкому значенні цього слова — з’єднання двох особин при статевому акті, у вузькому значенні — злиття двох гамет, що майже не відрізняються.