Незнайомий зосереджено прислухався.
– Бачите, – йдучи, я залишив свою машину за працею. Вона була зайнята своєю кардинальною працею, що зветься: «Пролегомени до затвердження іманентної присутности субстанційного «лібідо» неорганічним монадам і трансцендентний зв’язок феноменів, що втворює потенційну точку всесвіту, яка постулює моністичний метод пізнання речей, як компонентів, що неподільно увіходять складовими частинами в енергетичний комплекс ˝Я˝». Тепер, – геній знову прислухався, – тепер, немов, він закінчив свою працю і чекає на подальші замовлення.
Але, раніш ніж ми приступимо до огляду мого патентованого мислителя, я бажаю зробити ще декілька попередніх зауважень. Бачите, глибоко переконаний в тому, що ви з багатьох, цілком зрозумілих причин, повинні мати сумнів в можливості переведення в життя мого сміливого проекту. Я переконаний, що ви не вірите в можливість включення всієї маси ідейного матеріалу, всієї, так би мовити, суми мудрости в рамці машини. Передбачаючи ці ваші сумніви, я бажаю, ще до пророблення досліду, дати вам деякі теоретичні обґрунтування. Сядьте, прошу вас, ось у це удосконалене електричне крісло... (ні, ні, – не бійтесь – в даний момент воно не діє). І вислухайте мене. Перед мною стояло складне завдання, – так почав геній, після деякого, що відтіняло глибину його думок, мовчання. – Відповідальне завдання конструктивного оформлення моєї ідеї. Відверто визнаю, вельмишановний друже, це завдання із самого початку відчувалось мною, як надзвичайно важне. Але незабаром погляд, випадково кинутий на вуличного шарманщика, подібно до Ньютонового яблука, – допоміг мені розв’язати конструктивне завдання. Ось він, принцип, якому судилося прийти мені на допомогу.
І, приймаючи до уваги початковий товчок, а також те, що продукцією моєї майбутньої машини є ідея, я, – як і треба було чекати, – найменував цей принцип «принципом ідеалістичної шарманки». Тепер, вельмишановний друже, для більшої зрозумілости, дозвольте мені спробувати концепцію моєї думки виголосити в упрощеному, але наочному прикладі.
Візьмемо умовно, що предметом нашої аналізи є якийсь філософський трактат. З математичної точки погляду транскрипцію всякого трактату можна було б розглядати, як приклад комбінації X-кількости шифрів – слів, витягнутих із загальної суми слів даної мови; він може бути викладений в точній цифрі, скажімо – n. Але з n-ними кількостями елементів можна зробити тільки певну і суворо розраховану кількість переміщень і сполук.
Звідціля витікає, що на даній мові може бути написано тільки певне і обмежене число трактатів, і що корпорації філософів, зацікавлених в відкритті істин, треба бути більш швидкій.
Чи встигне вона відкрити істину в рамцях цих можливих сполук – її щастя. Ні, покінчено, баста – запас трактатних можливостей зникає, і істина так і залишається не знайденою. Звідціль виходить, вельмишановний друже, що включення в машину цих основних мовних елементів, цього її числа слів – цілком достатнє для того, щоб одержати можливість продукувати які завгодно філософські істини.
Точна, чутлива конструкція машини, що створює безперервний потік сполуки слів. Особливий прилад, – що відкидає зовсім непотрібні сполуки і контролює працю – це все, що потрібне для досягнення мети.
Друже, мій автомат «Z-42» є не що інше, як новіший удосконалений ідеолог, сконструйований на основі цього рятівного «принципу ідеалістичної шарманки».
Проте, вельмишановний друже, не будемо витрачати такого цінного для нас часу і поспішімо до моєї лабораторії, до мойого кабінету сакраментальної механіки.
Двері, що вели в кабінет сакраментальної механіки, треба було відчиняти, як тісно забитий корок.
В нагороду за цю працю за дверима відкрився вид на складну гаму напівтіней, що переходила в півтемряву і заповнювала собою весь простір помешкання, дотриманого в суворому стилі могильного склепу.
Важка, наглухо зачинена шафа і опорожнений флакон «Спермін Пела»* складали єдине устаткування цієї «лабораторії». Маленька, мабуть, односвічна лампка, вмонтована в дверцята шафи, якраз над довгуватим прорізом – була єдиним джерелом світла.
Атмосфера кабінету сакраментальної механіки, величність оксамитово запліснявілих стін і сувора мудрість глибокодумно навислої стелі – розраховано ділова скромність обстановки – все це одразу відбилося на до хворости чутливій натурі генія.