9.6.3. Енциклопедія філософських наук
Хоча “Феноменологія духу” і була названа автором першою частиною системи наук, але вона зайняла зовсім інше місце в усій творчості Гегеля. Для нього вона залишилася доброю підготовчою роботою, що у кінцеву систему не ввійшла. Системою стала так звана “Енциклопедія філософських наук”, що складалася з трьох великих, послідовно пов'язаних робіт: “Наука логіки”, “Філософія природи” і “Філософія духу”.
9.6.3.1. Наука логіки
Предмет логіки Гегель визначає в цілому традиційно: “Предмет логіки є мислення”. Однак не просте мислення, а мислення про мислення, або “мисляче саме себе мислення”. Порівнюючи сучасну йому логіку з практикою мислення, Гегель констатує разючу невідповідність їх одне одному, очевидне відставання теорії мислення від практики. Головний недолік традиційної логіки він вбачав у беззмістовності її формул, у її байдужності до істини. Основна турбота традиційної (ще від Аристотеля) формальної логіки - дотримання несуперечності, а не істинності пізнання.
І все ж попередня логіка поставила задачу аналізу форм мислення і вірно виділила деякі з них. Гегель віддає цій науці належне і робить висновок, що вона може бути звинувачена у беззмістовності скоріше за способом розгляду й тлумачення логічних форм. Цей спосіб виявився у двох основних недоліках. По-перше, логічні форми вважалися усталеними, вічними й незмінними; вони не виводилися за допомогою дедукції, а просто виділялися з практики мислення. По-друге, ці незмінні форми мислення ставилися лише в зовнішнє, тобто випадкове відношення одне до одного, довільно обране і байдуже до сутнісного зв'язку між ними. Гегель висуває вимогу, щоб усі категорії (а саме їх він вважає логічними формами) були виведені з найбільш простих основних категорій. Ця процедура повинна здійснюватися так, щоб кожна наступна категорія (форма думки) містила в собі у знятому вигляді попередню, тобто утримувала її позитивний зміст.
Процес виведення однієї категорії з іншої уявлявся Гегелю так: кожна категорія повинна бути точно визначена і це здійснюється завдяки абстрактній або розумовій діяльності. Подальший аналіз змісту категорії досліднику покаже, що вона сама є складною і внутрішньо суперечливою; те, що мислилося спочатку як єдине, розділяється на протилежні визначення. Цю поділяючу діяльність мислення Гегель називав діалектичною або негативно розумною. Наступний (третій) етап полягає в дослідженні протилежних визначень, на які розділилася категорія. Ми переконуємося, що існує певна єдність виявлених протилежностей, прагнемо закріпити цю єдність у новій категорії. Нова категорія не цілком заперечує попередню, а дещо від її змісту зберігає в собі. Об'єднуючу діяльність розуму, що схоплює протилежності в їхній єдності, Гегель визначає як спекулятивну або позитивно-розумну.
Три зазначені послідовні кроки Гегель називає “негативним”, тобто діалектичним методом і стверджує, що тільки користуючись ним можна скласти дійсно систему категорій, а не хаотичне накопичення, що давала стара логіка. Лише узгоджена система категорій як форм мислення здатна відобразити справжній зміст логіки і дати “зображення царства думки філософськи, тобто в його власній іманентній діяльності, або, що те ж саме, у його необхідному розвитку”[184].
Погляньмо тепер пильніше на місце “Науки логіки” у системі філософії Гегеля. Фактично початком “Науки логіки” є кінець
“Феноменології духу”, - сформоване чисте знання. Свідомість як дух на своєму шляху поступово звільняється від зрощення з зовнішнім, із предметністю, і стає чистим знанням. Наявними залишаються тільки чисті думки, “мислячий свою сутність дух”. Раніше робота духу складалася в продукуванні різних форм свідомості, що завжди були зв'язані з протилежністю суб'єкта, предмета і поняття. Історична місія свідомості як духу закінчилася: чисте знання виникло і воно є готовим до подальшої роботи, а саме до вироблення інструментарію (понять, категорій). У житті люди лише користуються формами мислення, тобто категоріями і поняттями, а не роблять їх предметом вивчення. Це - справа науки логіки. І тут варто згадати, що для Гегеля наука є системою з певною спрямованістю, вектором саморуху.