Перед лицем кризи як філософії, так і всіх європейських наук, Гусерль радить скористатися досвідом Декарта і радикально повернутися до засад послідовного мислення, віднайти такі очевидності, які поведуть нас правильним шляхом до нової філософії, не відвертаючи навіть у захмарних філософських далях від повсякденного реалістичного ґрунту. Завдяки такій установці можна буде отримати абсолютно безумовне обґрунтування всіх наук, і особливо філософії. Оце підґрунтя і є феноменологія. Таким чином феноменологія виступає чимось на зразок першої філософії, базової методологічної частини будь- яких наступних філософських міркувань і всіх можливих наук.
З чого ж почати? У “Філософії як строгій науці” міститься таке принципове зауваження: «Поштовх до дослідження повинен виходити не від філософії, а від речей і проблем»[255]. Це може означати, що пошук першої «очевидності», яка буде мати силу аподиктичності (беззаперечності), слід починати з чогось безумовного. Гусерль підказує: «Назад до речей». Ця підказка означає тільки те, що спершу слід звернутися до речей, до того, що дане нам у нашій свідомості. Воно і є феномен, оскільки явлене свідомості. Чи стоїть за цією даністю нашій свідомості певний двійник, тобто якась реальна річ, чи ні - Гусерль на цьому увагу поки що не акцентує, він просто фіксує увагу на вихідному стані: є певний факт свідомості. Услід за цим філософ наполягає, що предмет феноменології зовсім не ці даності, або факти, а сутності, що стоять за ними. Тому Гусерль підкреслює, що «чиста, або трансцендентальна феноменологія отримає своє обґрунтування не як наука про факти, а як наука про сутності»[256]. Коли представники спеціальних наук говорять, що вони мають справу з фактами і результатами їх узагальнення і відкидають існування за межами спостереження якісь сутності, то Гусерль їм заперечує: за кожним фактом проглядає сутність, дещо типове, що і є підставою ототожнення фактів, коренем ідентичності речей як вони дані нам у свідомості. Такі сутності були названі ним ейдосами. На основі викладеного виділяються дві групи наук: науки про факти та ейдетичні науки. Перші науки базуються на наступних, оскільки всі вони користуються логікою і математикою, які саме й презентують своїми абстракціями чисті сутності.
До типу ейдетичних наук відноситься і феноменологічна філософія. Вона є суто описовою наукою, бо описує типові модуси, через які феномени даються нашій свідомості. Стосовно інших наук вона є їх основою, «першою філософією». Їй відповідає спеціальний метод з відповідними передумовами і фазами. Першою методологічною передумовою є визнання інтенціональності свідомості. Поняття інтенціональності означає, що свідомість завжди спрямована на щось. Коли хтось говорить «я бачу», «я відчуваю», «я знаю», то за цим припускаються предмети, які цей «хтось» бачить, відчуває або знає. В інтенціональному акті Гусерль розрізнював два моменти: ноема (предметний смисл інтенціонального акту, умовно кажучи, “що”); ноезіс (спосіб даності, умовно кажучи, “як”). Саме серед ноем розрізнюються факти і сутності.
Для феноменологічного філософування потрібна спеціальна установка і ряд методологічних процедур. Серед них важливе місце займає принцип епохе (грец. έποχή - зупинка в судженнях). Згідно з цим принципом слід виключити з розгляду (або взяти в дужки) зовнішній світ, теорії, погляди. Це означає, що питання відносно істинності чи помилковості наших суджень про світ ми залишаємо осторонь. Процедура έποχή отримала ще назву феноменологічної редукції. Методологічна користь від «взяття в дужки» полягає в уникненні крайнощів скептицизму і софістики і запобіганні безплідної дискусії з ними стосовно реальності. Людська природна установка щодо існування дійсного світу залишається, і світ весь час перебуває наявним. Ми просто уникаємо разом з έποχή неконструктивних дискусій стосовно природи «фактів», їх існування чи не існування, що є предметом спеціальних наук.
Що ж залишиться після виключення всього світу разом з нашою тілесністю і нашим мисленням? Єдине, що не може бути «взяте в дужки» у результаті такої редукції — свідомість, наша суб’єктивність, адже вона завжди при нас. Цей “залишок” стає предметом наступного розгляду - трансцендентальної редукції, переходу до чистої свідомості (“трансцендентального ego”). Метою цієї редукції є винесення за дужки тих елементів свідомості, що пов’язані з психофізіологією, і стосуються критики Гусерлем психологізму. Трансцендентальна редукція призводить до «чистої свідомості», яка вже не містить нічого емпіричного. Є ще й третій крок у методології - ейдетична редукція. Чиста свідомість не зовсім безпредметна, у неї теж є “інтенціональність”, спрямованість на об’єкт. Проте об’єктом є дещо таке, що знаходиться у середині самої ж свідомості, що покладається нею. Це дещо - ідеальний предмет думки, сутність або ейдос. Істинне знання і є знанням сутностей (прикладом можуть бути логіка і математика). Знання сутностей - результат безпосереднього спостереження, яке називається ідеацією.
255
Гуссерль Э. Философия как строгая наука // Гуссерль Э. Философия как строгая наука. – Новочеркасск: Сагуна, 1994. – С. 173.
256
Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии. Т.1. Общее введение в чистую феноменологию. – М.: Дом интеллектуальной книги, 1999. – С. 21.