Всі три редукції дають можливість зрозуміти, як через нашу «чисту» суб’єктивність, через інтенціональну структуру свідомості конституюється предметний світ. Не вдаючись у деталі глибоко й усебічно аргументованих гусерлівських думок, відзначимо головний результат феноменології: світ, який ми знаємо, конституюється свідомістю і свідомість надає смисл світу. Коли ми кажемо про «конституювання світу» свідомістю, то маємо на увазі не тільки «теоретичне» моделювання можливого світу, або світу варіативних можливостей, а й практичну реалізацію можливостей через нашу дію.
Наприкінці творчого шляху Гусерль більш уважно поглянув на поняття “життєвий світ”. Під ним розуміється світ, у якому ми живемо, якому відповідає наша повсякденність. Цей «життєвий світ» має пріоритети перед «світом» як теоретичною конструкцією. На рівні життєвого світу формуються основні смисли, складається досвід, якому наполегливо хоче протиставити себе сучасна наука, що почалася з Галілея. Однак вона забула, що її смисловим фундаментом є саме життєвий світ, і тому вдалася до підміни, «підміни донауково сприйнятої природи - природою ідеалізованою»[257]. Життєвий світ сформувався задовго до виникнення сучасної науки, існує паралельно з нею і продовжує претендувати на значимість. І небезпідставно. Саме в ньому, на думку Гусерля, слід вбачати підстави для існування наук. Науки ґрунтуються на базі сумарного досвіду суб’єктів життєвого світу й універсалізують свої істини відповідно до їх досвіду.
12.3.4. Основні ідеї структуралізму
Свій початок структуралізм бере від ідей швейцарського мовознавця Фердинана де Сосюра (1857-1913), який розробив спеціальний метод дослідження мови, вбачаючи в ній систему знаків. Вихід структуралізму за межі лінгвістики, застосування структурного методу в інших гуманітарних науках було пов'язане з поширенням поняття знакової системи на широке коло явищ культури: релігію, міфологію, звичаї, мистецтво, моду, рекламу, речовий світ тощо. Логічним завершенням цієї тенденції був вихід на розуміння всієї культури як сукупності знакових систем. Поступово структуралізм набув статусу філософської течії, яка претендувала на знаходження універсальних законів без свідомої в своїй основі діяльності людського духу, продуктом якої і є вся культура. Розповсюдження методів структурної лінгвістики на інші сфери культури та філософське осмислення цього процесу вперше розгорнулось у Франції в 40-х - 60-х рр. ХХ ст. Тому, коли говорять про структуралізм, то мають на увазі перш за все французький структуралізм.
У Франції структуралізм став модним завдяки філософу і антропологу Клоду Леві-Стросу (1908-2009), який не лише використав структурні методи аналізу мови для вивчення культури первісних народів, а й започаткував пошук їх філософського змісту. Іншими провідними представниками структуралізму є психоаналітик Жак Лакан (1901-1981), літературознавець Ролан Барт (1915-1980), філософ і історик культури Мішель Поль Фуко (1926-1984). Двоє останніх частіше визнаються тепер представниками вже постструктуралізму. Однак, як було сказано, вихідні положення структуралізму пов'язані з ідеями Ф. де Сосюра.
Сосюру належить ідея створення загальної науки про знаки, яку й назвав семіологією. Він вважав, що “лінгвістика - тільки частина цієї загальної науки: закони, які відкриє семіологія, будуть застосовні і до лінгвістики, і ця остання, таким чином, виявиться віднесеною до цілком визначеної сфери у сукупності явищ людського життя”[258]. Така позиція припускала також і можливість використання методів структурної лінгвістики при дослідженні інших знакових систем.
Сосюр вважав, що можна створити науку про мову, але не науку про мовлення. Мова й мовлення - два компоненти мовної діяльності. Мова є соціальною частиною мовної діяльності, тобто системою правил, необхідних для комунікації. Вона створена без участі окремого індивіда і береться у готовому вигляді. Мовлення є суто індивідуальним компонентом мовної діяльності, реалізація суб’єктом у спілкуванні правил і можливих комбінацій знаків, що задані мовою. Протиставлення “мова - мовлення” стало одним з центральних положень Сосюра, яке пізніше почало використовуватись за межами лінгвістики.
257
Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Введение в феноменологическую философию. – Спб.: Владимир Даль, 2004. – С. 76.
258
Соссюр, Фединанд де. Курс общей лингвистики // Соссюр, Фединанд де. Труды по языкознанию. – М.: Прогресс, 1977. – С. 54.