Різнобарвний світовий екологічний рух прагне сьогодні виробити й свою філософію. Численні розробки у галузі «екологічної філософії» мають ще досить фрагментарний характер та багато запозичень з інших філософських напрямків. В ній обґрунтовується відмова від експансіоністських цінностей і відповідних їм моделей поведінки, від надто урбанізованих способів життя, традицій індустріалізму й технократизму. Серед «екологічно» орієнтованих авторів філософських узагальнень є й такі, що засуджують сучасний науково-технічний прогрес, вбачають у ньому посібника ненажерливих монополій, які нищать основи екологічної безпеки. Однак перспективною ідеєю, що не заперечує, а навпаки спирається на науковий прогрес, і навколо якої може групуватись комплекс «екологічної філософії», залишається «ноосферна» ідея.
Термін «ноосфера» був введений у науковий обіг на початку 20-х р. ХХ ст. французьким математиком і філософом Едуардом Леруа (1870-1954), який вважав, що поступове зростання духовності сягає такого ступеня досконалості, коли ноосфера буде прагнути відокремитись від біосфери, як метелик від лялечки. За іншим французьким вченим і філософом П’єром Тейяр де Шарденом (1881-1955), ноосфера є третьою стадією у розвитку Землі (перші дві: передбіосфера і біосфера були попередньо сформованими покривами Землі): «Настільки ж простора, але значно більш цілісна ніж усі попередні покриви, вона є дійсно новим покривом, «мислячим шаром», який, народившись наприкінці третинного періоду, розгортається з тих пір над світом рослин і тварин - зовні біосфери і над нею»[312]. Однак, більш продуктивне тлумачення поняття ноосфери дав видатний український природознавець, мінералог і геохімік, засновник і перший президент Української академії наук В. І. Вернадський (1863-1945).
Перш за все В. І. Вернадський переглянув поняття біосфери. І Е. Леруа, і П. Тейяр де Шарден виходили з розуміння біосфери тільки як плівки живого на Землі. В. І. Вернадський надав цьому поняттю значення охопленої життям геологічної оболонки, оскільки, незважаючи на незначну вагу власне живого у біосфері (всього 0,25%), його роль у розвитку планети має могутнє геологічне значення. Біогенними, тобто створеними організмами, є й породи, що складають величезну частину маси біосфери, і такі сліди життя доходять аж до гранітної оболонки Землі. Людство складає ще незначнішу масу речовини біосфери, проте геологічна сила людини виявляється у розумі. Як біосфера не зводиться до сукупності організмів, так і ноосферу не слід зводити до сукупності думок. Не власне розум, а розумна людська діяльність перетворює людину у геологічний фактор. З цього В. І. Вернадський робить такі висновки:
«1. Хід наукової творчості є тією силою, котрою людина змінює біосферу, в якій вона живе.
2. Цей прояв зміни біосфери є неминучим явищем, що супроводжує зростання наукової думки.
3. Ця зміна біосфери відбувається незалежно від людської волі, стихійно, як природний процес.