4. А оскільки середовище життя є організована оболонка планети - біосфера, то входження до неї, у ході її геологічно тривалого існування, нового фактору її зміни - наукової роботи людства - є природним процесом переходу біосфери в нову фазу, у новий стан - у ноосферу»[313].
В. І. Вернадський одним із перших усвідомив те, що люди, маючи розум, не можуть продовжувати перетворення своєї діяльності просто на стихійну геологічну силу, негативні сторони цього процесу стали сьогодні загальновизнаними. Перед ученими, писав він, «стоять для найближчого майбутнього небачені для них задачі свідомого скеровування організованості ноосфери»[314]. Хоч В. І. Вернадський і не завершив розробку вчення про ноосферу, напрямок його думок чітко визначений - поняття ноосфери містить ідею про необхідність з боку об’єднаного людства раціональної організації взаємовідносин суспільства і природи.
1. Аксёнов Г. П. О причине времени // Вопросы философии. - 1996. - №1.
2. Ахундов М. Д. Концепции пространства и времени: истоки,
эволюция, перспективы. - М.: Наука, 1982. - 222 с.
3. Вернадский В. И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетное явление. Книга вторая. - М.: Наука, 1977. - 191 с.
4. Грюнбаум А. Происхождение против творения в физической космологии // Вопросы философии. - 1995. - №2.
5. Кузнецов М. А. Учение В. И. Вернадского о ноосфере: перспективы развития человечества // Вопросы философии. - 1988. - №3.
6. Молчанов Ю.Б. Проблема времени в современной науке. - М.: Наука, 1990. - 136 с.
7. Пестель Э. За пределами роста. - М.: Прогресс, 1988. - 272 с.
8. Рассел Б. Человеческое познание: Его сфера и границы. - К.: Ника- Центр, 1997. - С. 274-356.
9. Тарароев Я. В. Современная космология - взгляд извне // Вопросы философии. - 2006. - №2.
10. Трубников Н. Н. Время человеческого бытия. - М.: Наука, 1987. - 255 с.
11. Хайдеггер М. Основные понятия метафизики // Вопросы философии. - 1989. - №9.
12. Швебс Т. И. Идея ноосферы и социальная экология // Вопросы философии. - 1991. - №7.
13. Шевчук В. Сталий економічний розвиток і збереження довкілля // Сучасність. - 1997. - №2.
3. СУСПІЛЬСТВО: ВИХІДНІ ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ
3.1. Поняття суспільства. «Соціальне» та соціальна реальність
У попередньому розділі ми звертались до тієї частини світу, яка для людей є зовнісущою, тобто до природи. Тепер предметом нашої уваги буде суспільство, яке хоч і твориться людьми, проте постає перед кожним індивідом як реальність, на яку слід зважати і до якої необхідно визначати своє ставлення.
З давніх часів кінцевим напрямом філософських учень були справи громадські, оскільки загальнофілософські настанови були не самоціллю для будь-кого з мислителів, а слугували базою для побудови розумової моделі суспільного життя. Тому в усіх філософських системах минулого соціальна проблематика є наскрізною або, принаймні, кінцевою. Поступово, але також у межах філософії, набувала відносно самостійного значення так звана філософія історії, головне завдання якої вбачали у пошуку прихованого смислу історії, сутності та логіки історичного процесу. Пізніше сформувалось поняття соціальної філософії для позначення тієї частини філософського знання, яка спеціально і з найбільш загальних позицій досліджує якісну своєрідність суспільства, структуру та взаємозв’язок різних компонентів суспільного цілого. Якщо, починаючи з 30-х років ХХ ст., термін «соціальна філософія», завдяки працям так званих неомарксистів Франкфуртської школи (ФРН), вживався головним чином на Заході, то останнім часом він став широко вживаним серед фахівців і в нашій країні. Із середини XIX ст. поруч із соціальною філософією складалась ще одна дисципліна, яка досліджує суспільство, - соціологія. Вперше термін «соціологія» запровадив у 1824 р. Огюст Конт, визнаний пізніше засновником соціології як науки. Ужив він його у смислі «соціальної фізики» як нової позитивної соціальної науки, науки про сумісне життя людей. Однак предмет нової науки довгий час залишався невиразним. І хоча досі немає загальноприйнятого розуміння предмета соціології, все ж це не говорить про те, що серед учених нема більш-менш схожих поглядів на специфіку соціології. Частіш за все у визначенні цієї науки її предмет зводиться до взаємодії людей. Ось деякі приклади.
Російський учении, один з авторитетів західної соціологи, який у 1922 р. вимушено покинув Росію, Пітірім Сорокін (1889-1968) так визначав соціологію: «Соціологія вивчає явища взаємодії людей між собою, з одного боку, і явища, які виникають з цього процесу взаємодії, з іншого»[315]. Німецький соціолог Леопольд фон Візе (1876-1969) також писав: «Соціологія є вченням про соціальне, тобто про дії (Einwirkungen) людей один на одного» і далі уточнював, що соціальне охоплює «прояви й виявлення міжлюдського життя, що досліджуються у вигляді соціальних процесів, соціальних відносин і соціальних утворень»[316]. Група авторів одного типового американського підручника з соціології подає останню як «наукове дослідження типів людської взаємодії»[317].
313
Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетное явление. Книга вторая. – М.: Наука, 1977. – С. 41.
316
Цит. за: Wallner Ernst. Soziologie. Einfьhrung in Grundbegriffe und Probleme. – Heidelberg. 1974. – S. 11.
317
Dean J. Champion, Suzanne B. Kurth, Donald W. Hastings, Diane K. Harris. Sociology. – N.Y., 1984. – P. 2.