Нині ця дисципліна, щодо предмету якої самі соціологи сьогодні вже більш-менш порозумілися, стала дуже розгалуженою, але в ній все ж можна помітити два полюси, до яких тяжіє соціологічне знання, - це теоретична (загальна) соціологія і галузеві соціологічні дисципліни. Дискусії, котрі нині ще можуть мати місце, торкаються співвідношення соціальної філософії і теоретичної соціології. Існує думка, що на відміну від філософії соціологія є досвідною наукою, бо вона має власну емпіричну базу для узагальнень і її положення завжди можна перевірити в досвіді. Однак за такою ознакою не можна провести чіткої границі між філософією й соціологією, оскільки, як свідчать сучасні науковознавчі дослідження, жодна з так званих досвідних наук не будується від самого початку тільки на фундаменті досвіду, адже первісний відбір «фактів життя» вже передбачає деяку вихідну теоретичну або світоглядну позицію. До цього можна додати існування передумовного, неявного знання, яке формує у дослідника певну попередню установку на відбір «потрібних» фактів, привчає бачити в світі подій те, що відповідає прийнятій установці. Та й сама філософія не така вже чиста від емпіричної завантаженості, її узагальнення завжди мають цілком земне коріння. То ми б сказали, що у своїх вихідних положеннях теоретична соціологія і соціальна філософія десь збігаються і буває важко відрізнити в творах провідних мислителів, де, власне, йдеться про підвалини соціології, а де про соціально- філософські ідеї. В тих випадках, коли соціолог-теоретик ставить перед собою такі фундаментальні питання, як «Що таке суспільство?», «У чому полягають основи його існування?», «Чим суспільне життя відрізняється від природних процесів?», «Що таке «соціальність?» і схожі, без відповіді на які він не зможе почати своє «суто соціологічне» дослідження, то такий соціолог безумовно підіймається до соціально-філософського рівня міркування. Врешті-решт теоретична соціологія і соціальна філософія живляться одна одною і мають деякі схожі інтереси як щодо пошуку відповідей на фундаментальні питання, так і щодо збагачення емпіричної бази узагальнень. Але при всьому тому слід мати на увазі, що у кожній окремій галузі знання, після започаткування її відносної самостійності, з часом розробляється власна термінологія, складаються свої специфічні методи і спадкоємність у предметі дослідження. Соціальна філософія залишає за собою у спадок всі власне філософські підходи й засоби розгляду дійсності. Не порушуючи цих традицій, звернемось до найбільш принципових положень щодо суспільства.
Природно очікувати читачеві, що саме зараз було б вчасним навести визначення поняття суспільства. Щоб не позбавляти нетерплячого читача таких сподівань, можна на такий випадок скористатись готовим підручним засобом із творів Карла Маркса (1818-1883): «Що ж таке суспільство, якою б не була його форма? Продукт взаємодії людей»[318]. У Маркса є й інші, більш глибокі й розгорнуті, варіанти відповіді, але наведений, як найбільш простий своєю початковістю, навряд чи здатен задовольнити вимогливого читача через надмірну абстрактність, в ньому нічого не сказано про специфіку «продукту» взаємодії, не розкривається й змістовна сторона «взаємодії», її характер. Хоча все ж марксова відповідь підкреслює і щось істотне, а саме: суспільство не є, скажімо, Божим даром, з визначення не видно однозначно й того, що воно є результатом свідомого людського утворення. З банально-самоочевидної точки зору можна було б і не вигадувати тут якоїсь проблеми, а просто підкреслити, що будь-яке суспільство, чи то конкретної країни, певної епохи, чи то теоретично узагальненого типу, є сукупністю людських індивідів, які зараз живуть і взаємодіють. Але звернемо увагу на таку просту деталь: люди народжуються, зростають, розвиваються, живуть і поступово відходять з життя, а певні форми їх взаємодії залишаються і суспільство не розвалюється з кожною зміною поколінь. Значить форми взаємодії більш стабільні, і чи не слід і їх, а може й перш за все їх, включити в смисл поняття суспільства? Напевно. Але тут ми призупинимось і повернемось до визначення суспільства після обговорення одного допоміжного поняття - «соціальне».
318
Маркс К. Павлу Васильевичу Анненкову // Маркс К., Энгельс Ф. Избр. соч. в 9-ти томах. Т. 3. – М.: Политиздат, 1985. – С. 524.