Соціальний філософ і соціолог-теоретик, прагнучи пояснити історичні явища як результати сумісної діяльності людей, не можуть обминути питання про сили, що консолідують людей у суспільство, тобто такі, які забезпечують цю сумісність. Першим за значенням соціальним результатом, і в той же час формою людської діяльності, що причетна до консолідації індивідів у цілісність, є суспільні відносини. Як уже йшлося, ми їх розглядаємо тут у статусі субстанційного аспекту соціальної реальності. Зупинимось поки що на визначенні поняття суспільних відносин і виділенні їх найбільш суттєвих рис.
Немало корисного для вирішення вказаної задачі може дати звернення до змісту загальнофілософської категорії «відносини». Ця категорія характеризує спосіб буття всіх, без винятку, явищ і предметів у їх взаємному співіснуванні. «Все, що існує, - писав Гегель, - знаходиться у відносинах, і ці відносини є істина будь-якого існування»[327]. В історії філософської думки категорія «відносини» одна з найбільш давніх. Вже Арістотель указав принаймні на три її значення, які зберігають цінність і досі. Два з них - «числові» відносини і відносини між «пізнанням і тим, що пізнається» - стосуються діяльності суб’єкта, котрий ставить речі у відносини у своїй свідомості. Іще одне значення «відносин» Арістотель пов’язує зі здатністю одних тіл впливати на інші та з проявом таких здатностей. Ось так, дещо закрутисто, писав він про це: «...Здатність нагрівати перебуває у відносинах до того, що може нагріватися, тому що воно може нагрівати, і в свою чергу те, що нагріває, знаходиться у відносинах до того, що нагрівається, і те, що ріже, до того, що ріжеться, тому що і те, й інше відбувається в дійсності»[328].
Втім довгий час категорія «відносини» зберігала своє значення скоріше як гносеологічне поняття, бо її виникнення пов’язували з процедурою порівнювання тіл. Так у філософії XVII-XVIII ст. «відносини» розуміли саме як результат порівняння тіл між собою за тотожною для них основою[329]. Об’єктивність відносин можна було розуміти тільки як об’єктивність основи, тобто тих властивостей, що враховувалися при порівнянні співвідносних предметів. Тлумачення ж «відносин» як категорії, що відображує якісь сторони реальної взаємозалежності речей, надовго випала з поля зору філософів і тільки порівняно недавно ситуація покращилась. Спираючись на досягнуті сьогодні результати, наведемо деякі найбільш загальні положення стосовно змісту категорії „відносини”.
1. Важливою об’єктивною передумовою відносин між речами є наявність у них загальної підстави відносин, і реально співвідносними можуть бути лише ті предмети, які мають такі підстави. Дві співвідносні речі повинні бути у чомусь тотожними, щоб між ними мали місце відносини з точки зору цієї тотожності.
2. Відносини не існують самі по собі, поза сторонами, які співвідносяться, тобто не мають абсолютно самостійного онтологічного статусу.
3. Відносини існують реально. Однак їх реальність специфічна, вони не можуть безпосередньо сприйматись органами чуття. Зовнішнім виявом відносин є взаємодія і зв’язок речей через посередництво фізико-хімічних, біологічних, механічних тощо процесів, які вже можна фіксувати чуттєво. Отже, відносини передбачають зв’язок і взаємодію, але не зводяться до них. Поглиблюючи цю думку, можна сказати, що категорія «відносини» охоплює своїм змістом як реально існуючу можливість зв’язку і взаємодії речей, так і їх дійсну наявність.
329
Див., напр., Гоббс Т. Избр. произв. в двух томах. Т. 1. – М.: Мысль, 1964. С. 161–163; Лейбниц Г. В. Сочинения в четырех томах. Т. 2. – М.: Мысль, 1983. – С. 227–228.