Російський філософ І. О. Ільїн (1883-1954), який багато й плідно працював над проблемами права, також дотримувався нормативного підходу: «Право є норма або сукупність норм... Під нормою я розумію судження, що встановлює певний порядок як належний»[411]. Зосередившись пізніше на дослідженні правосвідомості, Ільїн все ж залишився при початковій думці, що «праву у його дозрілому й розвинутому вигляді властиво мати вигляд норми»[412].
Сучасний російський філософ Еріх Соловйов у визначенні права також звертається до нормативного виміру: «Право - це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових норм, які забезпечують сумісне громадянсько-політичне існування людей на засадах особистої свободи при мінімумі карального насилля»[413].
Тут право пов’язується з державою, тобто норми поведінки у випадку права задаються державою, а мінімум карального насилля, про який ідеться, визначається конституцією для стримування можливих надмірних репресивних дій держави, аби остання не порушувала юридичний статус особи з її основними свободами.
Обмежимось наведеними прикладами, їх достатньо, щоб скласти уявлення про напрямок думок видатних дослідників права і мати базу для деяких узагальнюючих висновків.
На наш погляд, мав рацію Б. Кістяківський, коли говорив, що навіть у природничих науках відносно одного й того ж явища природи є різні поняття, оскільки кожна з наук розглядає його у певному аспекті, і наводив простий приклад з водою[414]. Так, фізика складає своє поняття води як рідини, що має певну питому вагу, кипить і замерзає при певній температурі; хімія оперує іншим поняттям води - як тіла, що складається з двох хімічних елементів; географія має на увазі поняття води як поверхні океанів, морів, озер і річок. Не забуваймо, що усі ці й інші науки виробляють свої погляди на одне й те ж явище природи - воду, хоч і в різних її станах і з різних сторін. А якщо додамо до цього гігієнічний аспект використання води як засобу чистоти, медичний - з точки зору мінералогічного змісту води для лікування, або естетичний, маючи на увазі красоту пейзажу у вигляді річок, водоспадів тощо, то таких аспектів води можна віднайти дуже багато. Звичайно, більшість дисциплін не доходять до завершальної логічної операції визначення своїх понять води, але вони б мусили при нагоді це зробити, якби їх попросили. Скориставшись наведеним прикладом як аналогією, можна стверджувати, що право, як деяка соціальна реальність, входить у життя людей і в предмет дослідження багатьох наук різними сторонами. Яким видається право спеціалісту з правознавства - це одне; яким його бачить соціолог - це щось інше; культурний антрополог описує правові стосунки якось інакше, ніж перші двоє; соціальний психолог найперше звернув би увагу на переживання «правого» й «неправого», «справедливого» й «несправедливого» у людських душах, а людина, яка діставалась до суду в середні віки, мала на увазі під правом щось інше, ніж античний Сократ або дехто з наших сучасників.
Із сказаного напрошується питання: чи слід філософу (чи то філософу права, чи то соціальному філософу, чи якомусь іншому), та й будь-якій культурній, освіченій людині звертати свій погляд тільки й виключно на правознавство, щоб отримати відповідь на питання «що таке право»? Мабуть, що ні, адже уявлення про «закон» і «право» існували набагато раніше, ніж народився перший учений-правознавець. Тому філософія виконала б свою роль, якби їй вдалося запропонувати якесь синтетичне (загальнокультурне) поняття права. Однак і в самій філософії, на жаль, досі не вщухають багатолітні дискусії відносно сутності права. Залишаючи десь в кінцевому рахунку поставлене нами питання відкритим, все ж запропонуємо, враховуючи наведені вище підходи, таке визначення права: право є формою свідомого упорядкування суспільного життя шляхом надходження від легітимної і єдиної для всього суспільства інстанції (держави) норм і приписів імперативного[415] характеру, їх повсюдного систематичного примусового впровадження нею й контролю за їх дотримуванням усіма без винятку членами суспільства.
6.3. Мораль і право. Право природне й позитивне
Усі, хто коли-небудь замислювався над походженням права, його сутністю і межами, неодмінно заглиблювався у проблеми співвідношення моралі й права. Звернемось і ми до взаємин моралі й права, обмежившись тільки питаннями про витоки права, про перспективу моральної критики права в аспекті проблеми свободи, рівності та справедливості, та деякими іншими.
411
Ильин И. А. Понятия права и силы // Ильин И. А. Сочинения в двух томах. Том 1. Философия права. Нравственная философия. – М.: Московский философский фонд. Издательство «Медиум», 1993. – С. 19.
412
Ильин И. А. О сущности правосознания // Ильин И. А. Сочинения в двух томах. Том 1. Философия права. Нравственная философия. – М., 1993. – С. 85.)
413
Соловьев Э. Ю. Прошлое толкует нас. Очерки по истории философии и культуры. – М.: Политиздат, 1991. – С. 416.
415
Від лат. impero - наказувати, imperatlvus - наказовий. Тут імператив значить веління, безумовна вимога.