Стаття III. Будь-яка істота, яка має хоч би одну ознаку з тих, що перелічені у Ст. II, визнається членом людського суспільства і її особа гарантується на всій території Сполученого Королівства всіма законами, що записані в останній декларації прав людини»[431].
Книга Веркора написана, за словами автора, як «не дуже серйозний роман», проте в ній порушена важлива філософська проблема, актуальність якої набувала і може набувати й далі досить несподіваних проявів. Скажімо, в найдавніші часи тільки представники свого роду-племені вважались людьми. У мовах багатьох народів світу їх етнічна самоназва в перекладі на нашу мову означає просто «люди». За цим вбачається те, що інших схожих на них істот вони вважали за «не людей» або за «несправжніх людей». Стародавні удмурти, ненці, американські ескімоси звали самі себе однаково, якщо кожного разу перекладати ці назви якоюсь одною мовою. Вони - просто «люди». Німці самі себе називають Deutsch, словом, яке в свою чергу походить від стародавнього слова, що значило «люди, народ»; «тюрк» походить від слова, яке давньотюркською мовою означало «людина»; «нівх» - «людина» нівхською мовою. Дехто з учених вважає, що закінчення «ар» у назвах багатьох народів (згадаймо болгар, татар, хазар, авар) значить «людина»[432]. З історії ми знаємо, який тернистий шлях пройшла культура, щоб люди звикли визнавати теж за людей жінок, дітей, підлеглих, бідних, мешканців інших континентів. Одним з прогресивних впливів християнської релігії на суспільну свідомість, і мораль зокрема, було утвердження думки про єдність людей незалежно від роду, суспільного і матеріального стану, фізичного вигляду. Так у одному з послань св. апостола Павла говориться: «Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, - бо всі ви один у Христі Ісусі!» (Гал., 3:28). Звернувшись до сучасності, можна досі знайти в психології невихованих людей рецидиви зневажливого ставлення до інших, що межує з примітивним поділом людського роду на «людей» і «не людей». Слід взяти до уваги й таке: сьогодні творці комп’ютерних технологій серйозно замислюються над можливістю створення штучного інтелекту, а також роботів, здатних до емоційних переживань, що будуть нагадувати людські. У такому разі, як ставитись до таких створінь? Або як бути у разі можливого (нехай хоч і дуже гіпотетичного) контакту з представниками неземних цивілізацій? Хто ми такі по відношенню до них і навпаки?
Визначення сутності людини має важливе значення і поза такими екзотичними прогнозами. Очевидне піднесення ролі людського фактора в усьому природному процесі актуалізує відповідальність людини за всі живі істоти, ставить людину на чолі цього процесу, а значить вимагає додаткової оцінки сутності людини і її призначення в світі. Треба зважити і на зростання кількості наук, які вивчають людину: антропологія, фізіологія вищої нервової діяльності, психологія, медицина, соціологія, педагогіка тощо. Кожна з них досягла безперечних успіхів, однак чим далі вони розвиваються, тим більше усвідомлюється потреба у вищому синтезі наук про людину. Ще Клод Адріан Гельвецій говорив: «Людина є модель, що виставлена для оглядання її різними митцями: кожний розглядає деякі боки її, та ніхто ще не охопив її в цілому»[433]. За таких обставин, як колись, так і тепер зростає роль філософії як інтегруючого начала, такого начала, що виробляє загальні орієнтири для подальшого наукового пошуку. До таких орієнтирів входять одвічні питання про сутність і призначення людини, про її походження й майбутнє, про життя, смерть і безсмертя, про співвідношення природного й суспільного в людині. В сучасних умовах саме ця проблематика висуває філософію на одне з помітних місць в усьому комплексі людських знань, і філософія може надати характер комплексності всьому людинознавству.
З широкого кола питань, що порушуються філософією, є одне з найдавніших, а саме - «В чому сутність людини?», відповідь на яке формується у вигляді визначення поняття людини. То які ж на сьогодні здобутки філософії відносно цього? Якщо під результативністю розуміти щось загальновизнане, то тут результати будуть виглядати досить сумними: визначень людської суті безліч. Наведемо для прикладу деякі з них.
«Ми - це душа, безсмертна істота, що замкнена у в’язницю, яка приречена на загибель» (Платон).
«Що таке людина? Слабка душа з тілом - пересувним трупом» (Епіктет).
«Я - це мисляча річ» (Р. Декарт), що перегукується з визначенням Б. Паскаля «Людина - це мисляча тростина».
432
Див.: Бромлей Ю. В., Подольный Р. Г. Человечество – это народы. – М.: Мысль, 1990. – С. 98–101.
433
Гельвеций. О человеке // Гельвеций. Сочинения в двух томах. Том 2. – М.: Мысль, 1974. – С. 11.