Приділяв увагу питанню поколінь і іспанський філософ Х. Ортега-і-Гассет[477]. Він вважав, що у будь-який момент історії діють представники трьох поколінь (молоді, зрілі й старі), які охоплюють віки від 16-18 до 60-65 років. Громадське життя кожного покоління продовжується близько 30 років. Цей період можна поділити на дві частини. Протягом приблизно 15 років нове покоління прагне до поширення своїх ідей, прихильностей, думок. Їх стандарти починають переважати в наступні 15 років. Якщо трапляється, що ідеї старшого покоління мають екстремістський характер, то нового - антиекстремістський (він виявляється як прагнення до реставрації минулого). Ортега-і-Гассет порівнював покоління з караваном, у якому ми добровільно рухаємось уперед. Кризи у суспільстві трапляються тоді, коли надто швидко зростає дистанція між поколіннями. Але й тут доречно зауважити, що низка соціальних криз, які можуть зрушити природну ритміку зміни поколінь, має свою межу: частота соціальних змін повинна десь наближатись до частоти природної зміни поколінь.
Американська дослідниця Маргарет Мід (1901-1978) звернула увагу на те, що типи культур можна виділяти в залежності від зв’язків між поколіннями. Спираючись на цю ідею, вона виділила такі культури:
1) постфігуративні - коли діти вчаться перш за все у своїх попередників;
2) кофігуративні - коли діти і дорослі вчаться у своїх однолітків;
3) префігуративні - коли дорослі вчаться також і в своїх дітей.
До постфігуративних культур М. Мід віднесла так звані примітивні суспільства, а також релігійні або ідеологічні анклави. В них старі подають молодим зразки життя. Кофігуративні культури, на її думку, нетривкі, епізодичні, вони складаються в часи соціально-економічних криз. Маючи на увазі динамізм сучасного життя і можливі з цього факту дискусії відносно переваг того чи іншого покоління, М. Мід моделює такий діалог поколінь: «Ще зовсім недавно старші могли говорити: «Послухай, я був молодим, а ти ніколи не був старим». Але сьогодні їм можуть відповісти: «Ти ніколи не був молодим у світі, в якому молодий я, і ніколи ним не будеш»[478].
Генераційний вимір суспільного життя має багатий спектр. Звернемо увагу хоч би на деякі його сторони.
А) Покоління і право. У суспільстві може скластися певний диктат одного покоління над іншим (напр., геронтократія, тобто влада старих). Великий польський педагог Януш Корчак (1878-194?), котрий загинув у фашистському концтаборі, відмовившись покинути своїх вихованців-дітей, яких туди відправляли, сформулював «Велику хартію вольностей» для дітей, де проголошував право дитини на сьогоднішній день, право дитини бути тим, чим вона є[479]. У зв’язку з цим тут може бути розвинута думка про правову рівність поколінь, про правовий захист усіх тих поколінь, які прийнято відрізняти в даному суспільстві. Слушною є й думка про співставлення права покоління і права народу як трансчасову спільноту. Право нині існуючого покоління вочевидь повинно бути вторинним відносно права народу (де маються на увазі й прийдешні покоління, оскільки «народ» - вічна категорія людей).
Б) Покоління і культура. Досить евристичною може бути й проекція проблеми поколінь на сферу культури. Так, новації в культурі частіше здійснюються молодим поколінням, як найбільш рухливою частиною народу. Дослідники фольклору вказують, що значна частина народної духовної культури створена поколінням 16-20-річних. Крім того, кожне покоління творить свою субкультуру, і людина, рухаючись ступенями поколінь, послідовно перебуває в різних культурних шарах. Відбувається у суспільному житті й певна зміна домінуючих орієнтирів на те чи інше покоління. Вже згадуваний Ф. Аріес писав:: «Справа виглядає так, немов кожна епоха має свій привілейований вік і свою періодизацію людського життя: молодість - привілейований вік XVII століття, дитинство - XIX, юність - XX століття»[480]. Привілейоване покоління спонтанно поширює властиву йому моду, манери, стиль життя далеко за свої межі. Його експансія руйнує звичні генераційні кордони: молодші підтягуються до привілейованого покоління раніше, а старші прагнуть затриматись у ньому.
В) Покоління і соціальна диференціація. Тривалий час у соціальних науках переважав чи то класовий, чи то етнічний підхід при аналізі соціальної структури. Генераційний же підхід майже не враховувався. Проте прагнення багатьох країн здійснити перехід до політики ліберальної демократії вимагає урахування інтересів і потреб абсолютно всіх прошарків суспільства, отже і поколінь. Політика повинна зважувати на зростання кількості пенсіонерів, падіння народжуваності, безробіття серед молоді. Стабільність суспільства залежить від збалансованого задоволення інтересів усіх поколінь. І в безпосередньо економічному аспекті ця проблема також важлива: споживчий ринок суспільства ліберальної демократії - то є урахування потреб усіх споживачів.
478
Мид М. Культура и мир детства. Избранные произведения. – М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1988. – С. 360.
479
Хоч і з запізненням, але ідеї Я. Корчака були підтримані міжнародною спільнотою. У 1959 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію прав дитини, а у 1989 р. нею була прийнята Конвенція про права дитини, яка визначила повний спектр громадянських, економічних, соціальних і політичних прав дітей і яка була ратифікована Україною у 1991 р.
480
Ариес Ф. Возрасты жизни // Философия и методология истории. Сборник статей. – М.: Прогресс, 1977. – С. 238.