Демокріт вважав, що в світі нема нічого крім атомів і пустоти. Він пояснював постійні зміни і походження речей численністю різноманітних і одвічно рухливих елементів (атомів). Атоми - неподільні, непроникливі частки речовини, абсолютно щільні, відрізняються одна від іншої об’ємом, положенням та фігурою. Завдяки зчепленню атомів, які одвічно рухаються у безмежному просторі, створюються всі тіла, всі світи. Справжні якості речей - це ті, що належать атомам. Решта (колір, смак, температура тощо) існує не в речах, а в наших чуттєвих сприйняттях, тобто в уявленні[58].
Все, включно з психічними процесами та пізнанням, пояснюється матеріалістично або, точніше, природно. Так зір Демокріт пояснював тим, що від видимих речей відходять атоми, які передають контури речей. Це не що інше як образи ( ειδολα). „Бачимо ми, - пише Демокріт, - внаслідок входження в нас образів (ειδολα)”[59]. Мислення фактично не відрізняється від почуття, це всього лише рух душевних атомів.
Цікава етична сторона вчення Демокріта: „Той, хто бажає перебувати в гарному настрої духу, не повинен братися за багато справ ні в своєму приватному житті, ні в громадському, і що б він не робив, він не повинен прагнути робити понад свої сили та свою природу”[60]. Метою життя Демокріт вважав гарний стан духу (евтюмія), який він також називав душевним добробутом, безстрашністю. Ось ще деякі з його етичних положень: „Відмовляйся від будь-якої розваги, яка не корисна... Благородство худоби полягає у добрій якості їі тіл, благородство ж людей - у доброму напрямку їх вдачі. ...Жити недобре, нерозумно, нестримано і нечестиво - означає не жити погано, а повільно вмирати. ...Розсудливий той, хто не журиться з того, чого в нього нема, а радіє з того, що має. ...Не говори й не роби нічого ганебного, навіть коли знаходишся на самоті. Вчися значно більше соромитись себе, ніж інших. Людям слід більше піклуватись про душу, аніж про тіло, бо досконалість душі виправляє недоліки тіла. ...Доступний підкупу ніколи не може бути справедливим. Тільки та любов справедлива, яка прагне до прекрасного, не спричиняючи образ. ...Хто має потребу, той небагатий, а хто не має потреб, той небідний. ...Дуже шкодять дурням ті, хто їх хвалить. ...Лікарське мистецтво лікує хвороби тіла, а філософія звільняє душу від пристрастей...”[61].
Загальне значення античного атомістичного вчення звичайно ж міститься в ідеї атому. Ця ідея не загубилася, вона пройшла через віки і завжди була у свідомості видатних учених.
4.3. Класична антична філософія
Початок V ст. до н. е. у історії античної Греції прийнято вважати переходом до класичного періоду. У філософському відношенні цей період характеризується антропологічним поворотом, тобто переважанням проблематики, пов’язаної з людиною. Провісниками цього повороту були софісти, однак найбільш виразно його презентував Сократ.
Спочатку софістами називали всіх, хто присвячував себе духовній діяльності, або того, хто знався в якійсь ученості чи премудрості. Тільки з кінця V ст. до н. е. значення слова „софіст” стало більш вузьким, бо відповідало іншій ситуації. З’явилась потреба у викладачах філософії й риторики, у популяризаторах наукових знань. Таких вчителів і стали звати софістами. Потреба в них викликана була необхідністю в умовах розвитку античної демократії навчити молодь мислити і говорити, аби приймати активну участь у політичному й громадському житті та досягти кар’єри. Учили ж софісти всьому на світі: фізиці, астрономії, математиці, поезії, музиці і навіть військовій справі.
Разом з софістами з’являється в античній філософії скептицизм. Ґрунт для скептицизму був підготовлений попереднім розвитком грецької думки. Численність точок зору на сутність світу викликала сумнів щодо права кожної з них зватись єдино правильною. Тим більше це стосувалось „уявностей”. „Уявне” кожний мислитель просто відкидав як природно неістинне. Софісти зробили простий висновок: немає взагалі ніякої об’єктивної істини, а є тільки її подоба, видимість, і вище з людських мистецтв є мистецтво вчиняти таку видимість, викликати у інших стан переконання. Саме цим можна пояснити славнозвісне положення софіста Протагора: „Людина є мірою всім речам - існуванню існуючих і неіснуванню неіснуючих”[62].
58
“Лишь в общем мнении существует сладкое, в мнении - горькое, в мнении - теплое, в мнении - холодное, в мнении - цвет, в действительности же существуют только атомы и пустота”. Материалисты древней Греции. Собрание текстов Гераклита, Демокрита и Эпикура. – М., 1955. – С. 76.
62
Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М.: Мысль, 1979. – С. 375.