• У якому вигляді речі існують, тобто якими вони є?
• Як ми повинні ставитись до них?
• Якою має бути наша поведінка через таке наше ставлення до речей?
Відповіді пропонувалися наступні. Ми не знаємо якими є речі насправді, вони невідмінні одна від одної й нетривкі, ми не знаємо з чого вони складаються, а всі численні школи з їх суперечливими судженнями стосовно природи речей тільки демонструють нам людську безпорадність у цьому питанні. Відповідь на друге питання пропонується у такій формі: ми не можемо довіряти ані нашим сприйняттям речей, ані нашим уявленням про них, оскільки те й інше через нетривкість речей не є ані істинним, ані хибним. Отже слід утримуватись від судження стосовно природи речей (під „речами” розуміється що завгодно від природного предмета до моральної якості). Тут пірроністи вживають термін έποχή (затримка, призупинення судження). Відповідь на третє питання складала суть загальної життєвої позиції піронізму: вигідною для нас від такого ставлення до речей є повна свобода суджень, з якої випливає незворушність (άταραξία) і байдужість (άπάθεια). У цьому й полягає щастя.
На відміну від Піррона Тімон Фліунтський свої твори писав, був першим логіком пірронізму. У якості прикладу типового судження, у якому зберігається цілковита непевність у характеристиці предмета, можна навести такий вислів Тімона: „Те, що цей мед солодкий, я відмовляюся стверджувати; те, що він здається солодким, я цілком припускаю”[73]. Уже в цьому вислові помітне вміння так обережно поводитись з оцінками, щоб максимально зберегти чистоту неупередженості; а краще за все рухатись у контурах улюбленого звороту скептиків: „На будь-яке слово є й зворотне.”
Ідеї скептицизму були підтримані послідовниками Платона. Голова так званої другої (Середньої) Академії Аркесілай (315-240 до н. е.) суттєво змінив спрямованість академічних досліджень, захопившись застосуванням скептичного методу для спростування стоїчних догм. Виправданням такого повороту було посилання на елементи скептицизму, які були притаманні ще Сократу, вчителю Платона. Не зважаючи на те, що скептицизм не вичерпував усього змісту середнього платонізму, він відіграв певну роль у підтримці найскептичніших традицій. Аркесілай пропагував принцип έποχή, тобто повне утримання від «наукових» суджень стосовно сутності речей, а критерієм правильності практичної дії мала бути орієнтація на її успішність.
Через сотню років після Аркесілая на чолі Академії перебував Карнеад (214-129 до н. е.). Під час його керування заклад отримав назву Нова Академія. Про його працьовитість та ораторські здібності ходили легенди. Діоген Лаертський, зокрема, повідомляє, що через свою зайнятість науками Карнеад навіть не мав часу постригти волосся й нігті. Карнеад теж був скептично спрямованим і вважав, що однозначну межу між істинним і хибним провести неможливо, однак одні погляди є більш вірогідними за інші і саме на них можна спиратися у розумній поведінці.
У пізніші часи послідовники скептицизму склали тропи (спеціальні аргументи) на користь та захист свого вчення. Перші 10 троп склав Енесідем (1 ст. до н. е.), який походив з о. Кріт, а жив у м. Олександрія (Єгипет). Агріппа (II ст.) додав ще 5 троп. У тропах ішлося про те, що людські судження базуються на досить непевних підставах: відчуттях, які часто відбивають суб’єктивний стан, суб’єктивних гадках, нечітких висловленнях тощо. Часом здається, що була б лише зайнята певна світоглядна позиція, а аргументи до неї завжди знайдуться. Є історики філософії, які вважають, що скептицизм не мав характеру школи у смислі якогось позитивного вчення, це був скоріше деструктивний метод руйнування догматів інших шкіл (напр., догматизму стоїків).
З часів Піррона скептицизм вже ніколи не покидав європейську філософську думку, а в окремі часи його позиції навіть зростали. Так було в епоху Відродження (Мішель Монтень), у Новий час (Давид Юм) є прояви скептицизму й у наступні століття.
Стоїцизм формується з кінця IV ст. до н. е. у Греції (Афіни) і поступово стає найбільш поширеною школою, охоплює Рим як республіканських, так і імператорських часів і існує аж до II ст. н. е. Назва школи походить від грецького слова ςτοά - портик, крита колонада, часто прикрашена фресками. На афінській агорі стою (портик) збудували ще у V ст. до н.е., а розмалював її кращий художник тих часів Полігнот. У цій стої заснував нову школу Зенон (336-264 р. до н.е.), який прибув із Кітіону в Афіни після тяжких випробувань долі. Стоїчне вчення було досить довго популярним і у історії стоїцизму виділяють навіть свої періоди: старша, середня і молодша Стоя. До першої відносять класиків - Зенон (333-262 р. до н. е.), Клеанф (331-233 р. до н. е.), Хрізіп (281-208 р. до н. е.); до середньої - Панетій (185-110 р. до н. е.), Посідоній (140-51 р. до н. е.); до молодшої - Луцій Анней Сенека (4 р. до н. е. - 65 р. н. е.), Епіктет (50-138), Марк Аврелій Антонін (121-180). Основи вчення були закладені ще старшою Стоєю, однак у різні часи акценти робились на різних частинах вчення. Так напр., римські стоїки обмежувались суто моральними проблемами, проблемами особистої свободи і практично не зачіпляли природознавчі питання, і, навпаки, середня Стоя значну увагу приділяла саме їм.
73
Цит. за: Рассел Б. История западной философии. – Новосибирск, 1999. – С. 230. Цей вислів Тімона перегукується з наступним твердженням Демокріта, якого пірроністи дуже шанували: «Кажуть, що Демокріт, виходячи з того, що одним мед здається солодким, а іншим гірким, зауважує, що він і не солодкий і не гіркий, і внаслідок цього проголошує скептичний вигук: «не більше». Секст Эмпирик. Сочинения в двух томах. Т.2. – М.: Мысль, 1976. – С. 251.