Першоджерела
1. Аристотель. Сочинения в четырёх томах. - М.: Мысль, 1975-1983.
2. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. - М.: Мысль, 1979. - 620 с.
3. Материалисты древней Греции. Собрание текстов Гераклита, Демокрита и Эпикура. -М.: Госполитиздат, 1955.- 238 с.
4. Платон. Держава. - К., 2001. - 356 с.
5. Платон. Диалоги. - М.: Мысль, 1986. - 607 с.
6. Платон. Діалоги. - К., 2001. - 394 с.
7. Платон. Сочинения в трёх томах. - М.: Мысль, 1969-1972.
8. Плотин. О бессмертии души // Вопросы философии, №3, 1994.
9. Плотин. О диалектике // Вопросы философии, 2002, №8. - С. 147-150.
10. Плотин. О добродетелях // Вопросы философии, 2002, №8. - С. 142-147.
11. Плотин. Против гностиков (II, 9) // Вопросы философии, №10, 2000. - С. 140-154.
12. Плотин. О счастье I 4(46) // Вопросы философии, 2003, №1. - С. 153-163.
13. Плотин. Эннеады. - К.: «УЦИММ-ПРЕСС»,1995. - 392 с.
14. Прокл. Первоосновы теологии. Гимны. - М.: Издательская группа «Прогресс», VIA, 1993. - 319 с.
15. Прокл. Платоновская теология. - СПб.: Изд-во Русского Христианского гуман. ин-та ИТД «Летний Сад», 2001. - 624 с.
16. Прокл. Элементы физики // Вопросы философии, №6, 1997. С. 114-135.
17. Римские стоики: Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. М.: Республика, 1995. - 463 с.
18. Секст Эмпирик. Сочинения в двух томах. М.: Мысль,1976.
19. Фрагменты ранних греческих философов. Часть I. От эпических тео- космогоний до возникновения атомистики. - М.: Наука, 1989. - 576 с.
20. Цицерон. Философские трактаты. - М.: Наука, 1985. - 382 с.
21. Ямвлих Халкидский. Жизнь Пифагора. - М.: Алетейя, 1997. - 184 с.
Навчальна
1. Асмус В .Ф. Античная философия. - М.: Высшая школа, 1976. - 543 с.
2. Васильева Т. В. Афинская школа философии. - М.Наука, 1985. - 161 с.
3. Вернан Ж.-П. Происхождение древнегреческой мысли. - М.: Прогресс, 1988. - 224 с.
4. Диллон, Джон. Средние платоники. 80 г. до н. э. - 220 н. э. - СПб.: Издательство Олега Абышко, 2002; Алетейя, 2002. - 448 с.
5. Лосев А. Ф. История античной эстетики. В шести томах. - М., 1963, 1969, 1974, 1975, 1979, 1980.
6. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней философии. - М.: Высшая школа, 1981. - 374 с.
7. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. - М.: Высшая школа, 1991. - 512 с.
5. СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ
5.1. Загальна характеристика середньовічної філософії
З поняттям середньовічної філософії насамперед пов’язується не стільки її хронологічна приналежність, скільки своєрідний спосіб філософування, суть якого полягає у поєднанні філософії з монотеїстичною релігійною ідеологією (юдаїзм, християнство й іслам). Глибока залежність від панівної релігії, до якої впала філософія, визначала специфіку філософських тем, що висувались для обговорення, і вибір способу їх рішення. Виходячи з цього, відлік історії середньовічної філософії починають з часу, коли вона ставить себе на службу релігії, і закінчують з розпаду їх союзу. Якщо спроектувати це на персоналії, то вийде період від Філона Олександрійського (I ст. н. е.) до Вільяма Оккама та його школи (XIV ст.), хоч дехто з учених, спираючись на певну розмитість кордонів, навіть Ніколая Кузанського (1401-1464) відносить до представників середньовічної філософії. Як бачимо, ця філософія починається раніше, ніж закінчилась антична, котра протрималась ще аж до початку VI ст.
Спираючись, перш за все, на ґрунтовні дослідження англійського фахівця Ф. Ч. Коплстона (1907-1994) та сучасного російського історика філософії Г. Г. Майорова, відзначимо деякі загальні властивості середньовічного мислення взагалі і філософського зокрема. Першою з таких особливостей є домінування християнської теології. Тому самостійність власне філософського (а це значить - критичного) мислення була обмежена. Вибір тем для філософського обговорення був значною мірою обумовлений теологічними передумовами. Слід взяти також до уваги, що переважна більшість середньовічних філософів були водночас і теологами, а теологами вони були через належність до щиро віруючих у єдиного Бога. Коли йдеться про критичну обмеженість, то не говориться, що середньовічні філософи взагалі не ставили питання про обґрунтування засновків тверджень: «Критика ідей, аргументів і припущень інших мислителів є для філософів справою звичайною. І середньовічні мислителі віддавалися їй з тою ж готовністю, як і філософи пізніших часів»[96]. Мова може йти лише про те, що оскільки християнська ідеологія була в той час на всій території Європи панівною, то відсутні були й реальні підстави для критики релігійної середньовічної думки з інших світоглядних позицій.