Однак Августина більш цікавить логіка історії, аніж сама по собі періодизація. Розкриттю логіки історії присвячена його головна праця „Про град Божий”. Всесвітня історія розгортається тут як суперечність двох протилежних за своїми інтересами й долями категорій людей - земне й небесне суспільство («два гради»). Перше живе за людськими стандартами, друге - згідно з Божою волею. Це не політичні об’єднання, а моральні й ідеологічні. Які б недоліки не мала така спрощена схема, вона все ж вводила в історію ідею прогресу.
В цілому слід відзначити, що Августин заклав основи християнської філософії. Він цілком відхилив підхід античної філософії до дійсності, який спирався на раціоналізм і об’єктивізм. Волі Августин приписав зверхність над розумом. У центрі його світогляду став Бог як персона, суть якої - воля.
Щодо східної патристики, то слід відзначити роль у її становленні Нікейського Собору (325 р.). Цей перший Вселенський Собор був скликаний для подолання розбіжностей у трактуванні смислу Трійці і для вирішення ряду організаційних питань, однак його значення значно ширше: він прийняв учення церкви у вигляді Символа Віри. Віднині всі судження про Боже Слово повинні були йти у його руслі, а відступники вважались єретиками.
На Сході християнські письменники IV ст. були ще міцно пов’язані з античною грецькою філософією і використовували її для формулювання догматики, а також для боротьби з єресями. До церковних мислителів, яких вважають східними батьками християнської церкви відносять, перш за все, представників Каппадокійської[105] школи Григорія Богослова (Назіанзін) (330-390), Василя Великого (331-379), Григорія Ниського (335-395).
Головна заслуга цих трьох каппадокійців полягала у з’ясуванні богословського смислу термінів сутності та іпостасі для потрактування Трійці. Тут ними були використані філософські наробки неоплатоніків і Арістотеля. Плотін першим застосував поняття трьох іпостасей для характеристики Божества і взаємовідносин між Єдиним, Духом і Душею. Філософія Арістотеля допомогла Василю Великому визначити відмінності між сутністю і іпостассю як різницю між загальним і частковим. Так він писав: “Імена бувають двох родів. Одні позначають природу, як, напр., людина; інші ж мають значення часткове, під яким розуміється не загальність природи, а риси якої-небудь речі за такою ознакою, яка не має жодної спільності з однородним їй предметом, як, напр., Павло, Тимофій”[106]. Загальне не має свого окремого існування і здійснюється тільки через конкретні речі. Ім’я, яке є найбільш придатним до Бога, - це Суще (сутність), і означає воно тільки буття Бога, що робить спільність буття Бога-Отця, Бога-Сина і Святого Духа у єдиній сутності. Василь Великий дав одну з найбільш відомих у християнській культурі класифікацій семи смертних гріхів (марнославство, заздрість, гнів, сум, скупість, обжерливість, марнотратство), які походять від основи усякого зла - гордині.
Григорій Богослов походив з місцевості поблизу міста Назіанз, що в Каппадокії, і деякий час був пресвітером у цьому місті тому його називають ще Назіанзіном. Він був головою II Вселенського собору 381 р., однак через інтриги церковних діячів полишив собор, а разом з цим і посаду патріарха Константинополя, яку обіймав з 379 р.
Співставляючи Святе Письмо і філософію, Григорій Богослов не відкидав прагнення філософії міркувати щодо світу, людини, людської душі тощо, він тільки виступає за те, щоб перехід охочих до таких питань відбувався помірно, поступово: треба спочатку навчитись Святому Письму, тобто стати християнином.
Що стосується пізнання Бога, то єдиним шляхом його осягнення є вивчення всього того, що Він говорив Мойсею про себе, а саме: про всезагальне буття, безконечне й вічне. У Слові 45 «На Святий Великдень» Григорій говорить, що Бог є «наче деяке море сутності, безмежне й безконечне, що сягає за межі будь-якого уявлення про простір і єство»[107]. Однак перед усим, що стосується Божої таємниці, яку Бог не розкрив нам, Григорій шанобливо зупиняється. Як Бог міг породити Сина? Ми цього не знаємо. І тут доречніше виказати певну наївність ніж щось домислювати: «Як народився? - Знову з обуренням скажу те ж саме: Боже народження та нехай вшанується мовчанням»[108].
105
Каппадокія - територія у центрі Анатолійського нагір’я (Туреччина). У часи становлення й поширення християнства звідси вийшло багато видатних діячів церкви.
106
Цит. за Поснов М. Э. История Христианской Церкви (до разделения Церквей – 1054). – К.: Путь к истине, 1991. – С. 362.
107
Святитель Григорий Богослов. Слово 45. На Святую Пасху // Григорий Богослов. Собрание творений: в 2т. Т.1. — Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. С. 803—827. – http://mystudies.narod.ru/library/g/greg_naz/slova/45.htm
108
Там само: Святитель Григорий Богослов. Слово 29. О богословии третье, о Боге Сыне первое. – С. 503-521. – http://mystudies.narod.ru/library/g/greg_naz/slova/29.htm