Ряду станів людського тіла строго відповідає ряд ідей душі, а коли на тіло людини діють зовнішні причини (тіла), то в душі є ідеї і цих зовнішніх тіл. Чим у більшу кількість станів попадає тіло людини, тим більше в душі ідей. Всі ідеї, оскільки вони причетні до Бога, є істинні. Ознака помилковості стосується тільки неадекватних і невиразних ідей, що відносяться до поодиноких душ окремих індивідів. Отже, у абсолютному смислі немає різниці між ідеями помилковими та істинними, мають місце тільки більш або менш адекватні ідеї. Останнє положення отримує підтримку у вченні про три роди пізнання: 1) пізнання через хаотичний досвід та уяву, що дає нам лише гадку (opinio); 2)розсудок (ratio); 3) знання інтуїтивне (scientia intuitiva). Тільки два останні роди знання з необхідністю істинні. Усіх людей на рівні цих родів об’єднує одне джерело - загальне в речах: “Існують деякі ідеї або поняття, які загальні для усих людей, оскільки всі тіла мають між собою дещо спільне, що повинно бути усіма сприйнято адекватно, тобто ясно й чітко”[130]. Одна з форм неадекватності пізнання виявляється у гадці людей про наявність випадковості.
Наведені положення стосовно пізнання далі використовуються Спінозою для аналізу афектів, оцінки їх пригноблюючої сили для обґрунтування напрямку до свободи людини на шляхах використання розуму.
Адекватним і неадекватним ідеям відповідає активний або пасивний стан душі, з яким, через збігання порядку ідей і порядку речей, корелює активність або пасивність тіла. Але і в тому і в іншому стані люди сприймають свої дії як вільні, хоч насправді неадекватному сприйняттю відповідає несвобода. Душа, маючи адекватні чи неадекватні ідеї, у рівній мірі прагне зберегти свій стан (активності або пасивності). Якщо прагнення стосується тільки душі, то воно називається волею, коли ж воно відноситься і до душі, і до тіла разом, то зветься потягом. Якщо потяг усвідомлюється, він називається бажанням. Бажання, задоволення і незадоволення - основні афекти (пристрасті), від яких беруть початок решта. У випадку негативної ролі афектів (при пасивному стані душі) обставини складаються так, що люди усвідомлюють лише свої бажання і вчинки, але не знають їх причин. З усього цього випливає, що для нас, хто знає про справжні причини негативних афектів і негативних вчинків людей, має бути обрана позиція спокійного ставлення до людей (не журитися, не сміятися, а розуміти). Такі оцінки як „добро”, „зло”, „досконале”, „недосконале” - лише людські забобони. Самі по собі речі є нейтральними по відношенню до людських оцінок. Та все ж Спіноза вживає ці слова, називаючи добром і досконалістю все, що корисне для людської натури. Звільнення від сили пристрастей він вбачає у яснім і чіткім пізнанні. Афекти, що відповідають пасивному стану і які тим самим є противними нашій природі, перестають нас пригноблювати як тільки ми утворюємо чітку ідею тих афектів. Така ідея найкраще складається на основі третього роду пізнання, саме він мінімізує силу афектів і веде до злиття людини з Богом на основі любові до пізнання. У цьому, за Спінозою, наше спасіння, блаженство або свобода.
Своєрідним продовженням і водночас доповненням „Етики” є „Політичний трактат”. Про спінозівське розуміння зв’язку етики й політики можна дізнатися зі вступу до цього трактату. Етичне стосується природи людини як окремого індивіда з точки зору особливостей його темпераменту, розуму, почуття, волі тощо, тобто всього того комплексу, який можна назвати характером або вдачею (це й є одне зі значень латинського терміну ethica, інше його значення - наука про звичаї), що визначає лінію поведінки індивіда з природною необхідністю. Так зване „політичне” стосується сфери сукупного, спільного буття людей, коли суспільство й держава бачаться одним колективним тілом. Політика - вчення про успішне управління суспільством на засадах розуму. Одну з причин невдач у справі створення прийнятної політичної науки Спіноза вбачає в тому, що філософи не покладали у підвалини політики реальну людську природу, вони лише висміювали її, а замість реальної ставили вигадану людську природу, якої ніде й ніколи не було. Тому без правильного етичного знання не може бути і правильної політичної теорії.