Готхольд Єфраім Лессінг (1729-1781) був не тільки філософом у шкільному смислі, а й філософічним поетом та письменником, який виступав за толерантність, за свободу. Познайомився з палким прихильником свободи Вольтером під час його перебування у Берліні.
Лессінг зробив суттєвий внесок у різні напрямки просвітницької думки. У власне філософських роботах він вказував на обмеженість будь-якого однобічного підходу - чи то раціоналістичного, чи поверхово емпіричного, вбачав у цьому антиісторизм.
Чимало творів Лессінг присвятив естетичним питанням, запроваджував ідею наближення мистецтва до життя. У якості основного естетичного принципу висунув ідею єдності індивідуального (чуттєво-образного) і узагальненого (поняттєво-загального) відтворення дійсності у художніх творах.
Лессінг також розробляв питання історичного характеру співвідношення позитивної (напр., християнство) і природної (язичницької) релігії, принципи якої базуються на деяких закладених у людському розумі вічних істинах релігії. На певному етапі історичного розвитку святе письмо сприяло їх усвідомленню людством, однак нині повстало завдання критичного переосмислення й подолання догм позитивної релігії. За цим стояла ідея, що всю попередню історію слід розглядати як необхідний період на шляху до теперішнього стану, а не вбачати в ньому низку помилок і даремних зусиль попередніх поколінь. Застосовуючи цей принцип до історії Просвітництва, Лессінг вважав, що у середині XVIII ст. Німеччина знаходилася ще не на стадії Просвітництва, а лише у процесі руху до нього. З цією думкою погоджувався і Кант, коли у згадуваній статті 1784 року «Відповідь на питання: що таке Просвітництво?», тобто через три роки після смерті Лессінга, писав: «Якщо поставити питання, чи живемо ми нині у освічену добу, то відповідь буде така: ні, але мабуть, ми живемо у добу просвітництва»[139]. Лессінг мабуть першим звернув увагу на провідну виховну роль “Біблії”, обмеживши тим самим претензії теологів вважати її більш універсальним явищем.
Колись, на тлі критики Мендельсоном пантеїзму Спінози, Лессінг, за словами Г. Якобі (1743-1819), десь зауважив: “Нема ніякої іншої філософії, крім філософії Спінози”. Цей оприлюднений уже після смерті Лессінга вислів спричинив у Німеччині тривалі й запеклі філософські дискусії, що звичайно ж пожвавило загальне філософське життя.
Видатним німецьким філософом-просвітником був Иоган Готфрід Гердер (1744-1803). Він першим визнав філософію історії як самостійну дисципліну. У передмові до своєї книги “Ідеї до філософії історії людства” Гердер тлумачить філософію історії як науку про всю історію людства в цілому. Звичайно, сьогодні не йдеться про те, що філософія історії підмінює собою історичну науку, вона тільки прагне філософськими засобами осмислити хід людської історії в її цілісності і окремих фазах, визначитись відносно загальної логіки, смислу історії, можливих закономірностей та стосовно специфіки історичного пізнання.
Й. Г. Гердер безперечно визнавав закони розвитку історії. Природною еволюцією людина приречена до панівного становища на землі, призначена бути вінцем творіння всього сущого. Така доля уготована їй вже здатністю до прямоходіння, будовою мозку, тілесною конституцією, а від цього причинно-наслідковий ланцюжок веде до здатності до мови, розуму, соромливості і врешті-решт до утвердження правил істини і справедливості, що й перетворює людей у вірних помічників і братів відносно один одного. Все це завершується формуванням духу гуманності, досліджувати який є справжнім завданням філософії історії. Історія людства - це школа удосконалення на шляху прогресуючої гуманності. “Розум людський, - так завершує Гердер книгу “Ідеї до філософії історії людства”, - помножена солідарна діяльність людей невтримно й неухильно йдуть уперед і вбачають у цьому гарну прикмету, навіть якщо кращі плоди до часу й не визріють”[140].
8.3. Французьке Просвітництво XVIII ст.
Справжнім лідером французького Просвітництва був Франсуа Марі Аруе (Вольтер). У Вольтера (1694-1778) було 137 псевдонімів, але в історію він увійшов саме з цим. Надзвичайно обдарований, універсально освічений, войовничий за характером, Вольтер втілював у собі основні просвітницькі ідеї. Він мав талант філософа й історика, драматурга й романіста, поета й публіциста, був ворогом деспотизму, патріархом вільнодумства.
139
Кант И. Ответ на вопрос: Что такое Просвещение? // Кант И. Собрание сочинений в 8 тт. Т 8. – М.: Чоро, 1994. – С. 35.