Першоджерела
1. Вольтер. Философские сочинения. - М.: Наука, 1988. - 751 с.
2. Гельвеций Клод Адриан. Сочинения в двух томах. - М.: Мысль, 1973, 1974.
3. Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та виховання. - К.: Основи, 1994. - 416 с.
4. Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества. - М.: Наука, 1977. - 703 с.
5. Гольбах П. Избранные произведения в двух томах. - М.: Изд-во социально-экономической литературы, 1963.
6. Дидро, Дени. Сочинения в двух томах. - М.: Мысль, 1986, 1991.
7. Монтескье Ш. Л. О духе законов / Сост., пер. и коммент. А.В. Матешук. - М.: Мысль, 1999. - 672 с
8. Руссо Ж-Ж. Трактаты. - М.: Наука, 1969. - 703 с.
Навчальна література
1. Кузнецов В. Н. Европейская философия XVIII века: Учебное пособие. - М.: Академический проект, 2006. - 544 с.
2. Момджян Х. Н. Французское Просвещение XVIII века. - М.: Мысль, 1983. - 447 с.
3. Нарский И. С. Западно-европейская философия XVIII века. - М.: Высшая школа, 1973. - 302 с.
4. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Т.3. От Леонардо до Канта. - СПб., 1996.
9. НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ
9.1. Критична філософія І. Канта
9.1.1. Від Юма до Канта
Юмівський скептицизм свідчив про певну етапну кризу в розвитку новоєвропейської філософії. Хоч центром досліджень Юма були гносєологічні питання, але треба взяти до уваги їх вагомість в усьому контексті духовного життя Західної Європи того періоду. До збурюючих творів англійського скептика класична філософія мала вже солідну - понад століття - історію. Склалися і встигли поширитися нові культурні стандарти і цінності, через які епоха усвідомлює себе. Починаючи з Ф. Бекона, центральним поняттям цієї філософії було поняття розуму. Це не значить, що філософія раніше ним не користувалась. Але традиція, яка склалась за довгі століття Середньовіччя, передбачала, що призначення розуму полягає в прилученні людини до Бога, в котрого слід вірити і буття якого виходить за сферу розумової активності. Розпад середньовічного світу спочатку привів до переміщення у центр світоглядної системи людини як цілісної особи (Відродження), а потім вже з людських властивостей увагу було акцентовано на розумі. Розум, носієм котрого став визначатися окремий суб’єкт, ставився насамперед у відношення до природи, а якщо говорити точніше - у відношення до дійсності. Дійсність же являє собою як природу, так і суспільне життя.
Візитною карткою всієї новоєвропейської духовності стала наука. Виробництво вимагало її подальшого розвитку, особливо в прикладному, практичному аспекті. Наука ставала продуктивною силою і це найбільш виразно підтверджувала механіка, яка поступово виходила в лідери. Практична орієнтація науки, підтримана насамперед у Англії буржуазією і її державними діячами, або відсунула на периферію інші види духовності, або вимагала їх перебудови на зразок природознавства. Таким чином у системі знань відбулися докорінні зміни. Поряд з філософією з’явилися і почали самостійно розвиватися конкретні науки про природу і суспільство з їх специфічними методами пізнання, що вело до змін у статусі філософії, її предмету і ролі. Увагу дослідників все більше привертала методологія та теорія пізнання. Виникали питання, що торкалися походження пізнавальної спроможності, джерел і ефективності пізнання, співвідношення чуттєвого, досвідного і раціонального, питання про істину тощо. Сформувалось покоління філософів, які переважно досліджували саме ці - гносеологічні - проблеми.
Коли Юм писав своє “Дослідження про людське пізнання”, то вже склалася класична механіка Ньютона, де панувала емпірично орієнтована методологія. “А гіпотез я не вигадую, - писав Ньютон. - Все ж те, що не виводиться з явищ, має називатися гіпотезою, гіпотезам же метафiзичним, фiзичним, механічним, прихованим властивостям немає місця у експериментальна, філософії”[149]. Під гіпотезами він мав на увазі припущення, що не мали достатнього експериментального обґрунтування.