І, нарешті, ще одна обставина, що безпосередньо стосується філософського знання, як знання принципово історико-філософського. Йдеться про змістовну характеристику філософського знання, що формується на самому початку виникнення людської свідомості, яка вже на своїх перших кроках виявляла якісне розмаїття своїх змістовних форм, найдавнішими серед яких були філософія і релігія; трохи згодом вимальовуються такі форми суспільної свідомості, як мораль, мистецтво, зрештою — наука. Філософія (як і релігія) виявляють від самого початку свого становлення світоглядну функцію — функцію тлумачення змістовного ставлення людини до характеру свого зв’язку з навколишнім світом (безпосереднім середовищем людського існування у світі).
Що ж є світом людської життєдіяльності? Сам термін «світ» виявляє характер взаємодії з природним середовищем її існування. Тому світогляд і перші світоглядні форми суспільної свідомості не є чимось подібним до теоретичних форм знання, вони не є суто теоретичними побудовами типу наукових систем знання. Наука, до речі, сама є формою суспільної свідомості і у цьому плані не є теоретичною конструкцією — вона лише «задає» окремим науковим побудовам парадигмальну знаннєву форму узагальнення знань про світ. Так само й філософія розкриває у певній парадигмальній формі спосіб взаємодії людини зі світом. Тому принципово хибними є спроби видати філософію за науку, як це прагнула зробити т. зв. «марксистсько-ленінська» філософія (згадаймо сталінське «визначення» філософії як «науки про найбільш загальні закони природи, суспільства і мислення»).
Що ж до людської свідомості, як певного типу реальності, то вона є духовною реальністю (її певним — людським різновидом) взагалі ж дух, духовність як така разом з реальністю природною утворюють спільну (загальну) світову реальність, світ в цілому. Початковою формою людської свідомості на планеті Земля була міфологія. Саме грецьке слово «міф» (або «міт») у перекладі з грецької означає «творче слово», інше грецьке слово «логос» означає теж «слово», але слово «упорядковуюче» — звідси — «логіка». Міфологія як початкова форма людської суспільної свідомості є так само, як і філософія й релігія «світоглядною формою свідомості». Будучи початковою формою суспільної свідомості формується на змістовній базі взаємодії людини за світом: те ж саме відношення постає й змістовною базою й першої форми суспільної свідомості — філософії. Яким же є конкретний зміст міфологічної (історично першої) форми суспільної свідомості?
Звернімося до давньогрецької (еллінської) міфології, як найбільш відомої для нас — європейців — від якої і починалася європейсько — окцидентальна (західна) філософська парадигма.
Візьмемо, наприклад міф про Персея, що був одним з найпопулярніших героїв давньогрецької міфології. Персеєві належно було виконати надзвичайно небезпечний подвиг — убити страшну потвору — Медузу Горгону, з я кою не можна зустрітися поглядом — одразу перетворюєшся на камінь. Але за допомогою бога Гермеса Персей знаходить спосіб убити Медузу Горгону не зустрівшись з нею поглядом — треба битися з нею, дивлячись не на неї саму, але на її відображення у начищеному до блиску мідному щиті. Сенс такого причому полягає у тому, що відображення природних феноменів у блискучих поверхнях площин (наприклад, спокійної поверхні водяного плеса) відтворює лише зовнішні ознаки природних тіл. Тож відображення смертельного погляду Медузи у блискучому щиті Персея нейтралізує їх якісну («внутрішню») смертоносну властивість, повторюючи лиш зовнішню (безпечну) форму. Глибокий внутрішній (змістовний) сенс міфу про подвиг Персея полягає у тому, що небезпечні (якісні) властивості природи «погашуються» якісними властивостями природної речовини («міді»), з якого виготовлений (адже природна мідь вже зазнала якісного перетворення при «обробці її цілеспрямованою людською працею» (духовно-людським, а не природним чинником).
Аналогічним до міфу про Персея є й відомий міф про афінського героя Тезея, який прибуває на острів Кріт, щоби знищити страшну потвору — Мінотавра (хоча й це було далеко не простою справою). Річ у тім, що Мінотавр мешкав у велетенській споруді — Лабіринті — з численними переплутаними ходами й переходами, знайти вірний шлях виходу з яких було практично неможливо. Допомогла Тезеєві донька крітського царя Міноса, яка закохавшись у Тезея, тихенько передала йому клубок ниток. Прив’язавши кінець нитки біля входу до Лабіринту (як порадила Тезеєві донька Міноса Аріадна), Тезей йшов Лабіринтом, неперервно розмотуючи клубок ниток. Зустрівши й убивши в бою Мінотавра, Тезей легко знайшов вихід з Лабіринту по нитці, яка точно зафіксувала його шлях у Лабіринті. І знову, подолати переплутані стежини Лабіринту Тезеєві допомогла нитка Аріадни. Адже нитка, зроблена з природної речовини льону чи конопель перетворених людською працею у клубок ниток — тобто — поєднання природної речовини з людською працею (практикою), тобто — синтез природного (рослинної речовини) і людського чинників і є єдино успішний шлях підпорядкування «дикого» (природного, нелюдського) середовища людині — «гуманізація» (олюднення) природи, встановлення людського контролю над природою.